1733, 4 травня – помер Кость Гордієнко, кошовий отаман Війська Запорізького. Відстоював політичні права Війська Запорізького низового, намагаючись відмежуватися від Росії.  У березні 1709-го, разом з 8 тисячами козаків перейшов на бік шведського короля Карал ХІІ, аби звільнити українські землі від зверхності російського царя. Поховали Костя Гордієнка із військовими почестями на козацькому кладовищі біля Кам’янської Січі.

1888, 4 травня – у Києві народився Микола Грінченко, музикознавець, фольклорист, один із теоретиків історії української музики. Дослідник творчості  Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича й Кирила Стеценка.

Він залишив понад 100 праць з історії української музики, музичної лексикографії, фольклористики, критики, публіцистики та педагогіки.

Частину з яких було опубліковано. Найвідоміші з яких «Історія української музики», «Нарис історичного розвитку української народної музики» «Українська народна інструментальна музика», «Українська народна дума».

Захоплення музикою йому передалося від батька, який був звичайним робітником заводу «Арсенал». У вільний від роботи час співав у хорі Київської опери.

Микола Грінченко отримав академічну музичну освіту. Спочатку навчався у Придворній співацькій капелі у Санкт-Петербурзі, потім у Київському музичному училищі Імператорського російського музичного товариства.

тім були роки навчання у Київському та Кам’янець-Подільському державних українських університетах. Залишився працювати викладачем у Кам’янці-Подільському. Тут він розробив новий курс з історії української музики.

Від 1922-го до 1928-го був ректором, до 1934-го – викладачем історії української музики в Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка у Києві. У цей час в Інституті відбулася українізація освітнього процесу. Було запроваджено нові дисципліни українською мовою викладання: музична етнографія, історія української музичної культури, історія пісні у зразках світової музики. До репертуару фортепіанного та вокального відділів  було включено твори українських композиторів. Такий підхід мав унікальний характер.

«Найталановитіших і найздібніших студентів Грінченко підтримував матеріально, часто виплачуючи їм стипендію із власної кишені, – пише дослідниця Лариса Гнатюк. – Як згадує донька М. Грінченка, до них додому часто приходили студенти і колеги її батька, влаштовували імпровізовані концерти. Показово, що у його родині п’ятеро із шістьох дітей здобули музичну освіту».

Він редагував журнал «Музика» та «Українську музичну газету». Регулярно виступав на українському та всесоюзному радіо, популяризуючи українське музичне мистецтво та його історію. З 1930-го завідував музично-художньою частиною Радіоцентру, з 1935-го – лектором Київської філармонії.

Збирав матеріал для першої в Україні енциклопедії «Український музичний словник».  

Його запрошували до складу журі конкурсів, олімпіад, також входив до художніх рад театрів,  працював в університеті музичної культури.

У 1930-х українізацію почали згортати, натомість відбувалося посилення русифікаторських тенденцій. Почалися репресії щодо українських діячів мистецтва. Миколу Грінченка заарештували,  звинувативши  у «буржуазному націоналізмі», він особисто та його науковий доробок зазнали критики. Це позначилося на здоров’ї вченого.

27 листопада 1942-го Грінченко помер в Уфі. Під час Другої світової війни туди його евакуювали у складі  Інституту народної творчості і мистецтв.

1889, 4 травня – у Києві народилася Марія Тессейр (Донець), оперна співачка та педагог, професор Київської Консерваторії. Виконала партії в операх «Тарас Бульба», «Утоплена» та «Різдвяна ніч» Миколи Лисенка, «Іван Сусанін» Глінки та «Ріголетто» Верді.

Зростала в музично обдарованій родині.  Її батько був  скрипалем у Київському симфонічному оркестрі, а мати виконувала партії для сопрано. 

З п’яти років дівчинку вчили грати на скрипці, а згодом вона співала у церковному хорі. Музичну освіту Марія Тессейр  здобула в музично-драматичній школі Миколи Лисенка, де її вчителем вокалу був відомий тенор Олександр Мишуга. Потім був Віденський університет музики та Міланська консерваторія.

1914-го Марія Тессейр дебютувала в опері Доніцетті «Дон Паскуале» в театрі міста Пйомбіно. Партію Норіни вона успішно виконувала дванадцять разів, за що отримала від міського муніципалітету золоту медаль. Водночас з’явилася перспектива виступати в Ніцці, але Перша світова завадила цим планам.

Після повернення до Києва Марія Тессейр була солісткою київської опери, викладала в київській консерваторії. Вона створила свою вокальну школу, засновану на традиціях італійського та українського співу. Серед її учнів були Раїса Колесник, Віолетта Вотріна, легенда української опери Євгенія Мірошниченко.

Марія Донець- Тессейр зі своїми вихованицями. Фото: www.ex.ua/19367152.

«Вона завжди усміхалася, була доброзичливою, – описувала Марію Тессейр Євгенія Мірошниченко, – та коли сердилася – ставало дуже неприємно. Переривала урок, іноді сама розчиняла двері – і в коридор летіли спочатку ноти, потім – ти. Це означало, що з непідготовленим домашнім завданням, із невивченим текстом і творами у клас прийти не маєш права. Однак це було дуже рідко. Ми всі її так щиро любили, що намагалися не засмучувати».

Марія Донець- Тессейр зі своїми вихованицями. Фото: www.ex.ua/19367152.

Її чоловіка Михайла Донця – соліста Київської опери, народного артиста УРСР було заарештовано у червні 1941-го. НКВДисти  забрали його прямо з роботи,  додому він більше ніколи не повернувся.  На початку Другої світової Марія Донець-Тессейр, намагаючись дізнатись хоч щось про місцезнаходження чоловіка, залишилася в окупованому нацистами Києві. За це її у 1943-му кинули за грати комуністи, які повернулися до міста. Лише завдяки особистому втручанню Микити Хрущова артистці вдалося уникнути заслання.

Після війни її, як дружину «ворога народу» позбавили житла, натомість влада виділила їй квартиру в підвалі будинку письменників «Роліт». Тут викладачка – професор прожила 15 років. У 1955-му їй вдалося дізнатися, що чоловік був розстріляний у київській катівні НКВД у липні 1941-го.

Померла Марія Донець-Тессейр 15 грудня 1974-го.

1930, 4 травня  – народилася  Тетяна Дерев'янко (Бєлоненко), кінознавець. Автор сценарію мультфільму «Щасливий принц». Їй належать розвідки про діячів українського кіно. Понад 40 років вона очолювала музей Олександра Довженка Національної кіностудії.

Підготувала Наталя Слобожаніна.