1878, 5 грудня – в містечку Білопілля на Сумщині народився Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба), український письменник, поет, драматург.

Майбутній майстер інтимно-особистісної та громадянської лірики починав із випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», де й побачили світ його перші вірші.

У 1903-му на відкритті пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві зустрівся з такими метрами, як Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Володимир Самійленко, що справило визначальний вплив на долю майбутнього поета.

Став писати українською, а його поезії наповнюються любов’ю до рідної землі. Перша збірка – «З журбою радість обнялась» –  побачила світ у 1907-му і принесла славу молодому поетові.

В обіймах з радістю журба,

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто – не знаю я…

«Весною дише від цих віршів …, – ділився враженнями про збірку Іван Франко. – Майже кожний його віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію».

При цьому через брак коштів не зміг закінчити навчання в агрономічному відділенні Київського політехнічного інституту. Пізніше вступив до Харківського ветеринарного інституту і заробляв на життя працею на скотобойні.

Палко вітав початок національно-визвольних змагань українського народу в 1917-му. Однак ріки марно пролитої крові викликали зневіру. Він ніби звертається до Тараса Шевченка:

Чому тепер тебе немає,

В ці дні безладдя і негод,

Коли над кручами блукає

Війною змучений народ.

1919-му, після більшовицької окупації України, опинився в еміграції. Мешкав у Будапешті, Відні, Берліні, Празі, однак постійно тужив за Україною, марив ріднею землею і все сподівався на повернення.

На чужині оспівував історичне минуле українського народу, захоплювався мудрістю князів Київської Русі, їх хоробрістю і мужністю, любов’ю до рідної землі. Багато творів присвятив дітям.

Помер 22 липня 1944-го у Празі, незабаром по тому, як дізнався про смерть сина Олега Ольжича.

1923, 5 грудня – в Умані помер Іван Чупрей, громадсько-політичний діяч, етнограф, співзасновник товариства «Січ».

Народився в лютому 1883-го (за іншими даними в 1882-му) в селищі Печеніжин на Львівщині. У таємному гуртку Коломийської гімназії познайомився з ідеями радикального руху. Виключений із 7-го класу гімназії за поширення українських видань. Пізніше навчався на юридичному факультеті Львівського університету.

Разом із Кирилом Трильовським долучився до заснування молодіжного пожежно-спортивного товариства «Січ». Організовував філії товариства по селах, проводив січові свята і фестивалі. Допомагав видавати часописи «Зоря», «Поступ», Хлопська правда», календарі «Отаман» і «Запорожець».

Збирав фольклорно-етнографічні матеріали на Гуцульщині, що увійшли до збірок  «Коломийки» (1905-1907) та «Народні оповідання про опришків» (1910). Допомагав Гнату Хоткевичу організовувати гастролі  Гуцульського театру.

Під час Першої світової війни – член Бойової управи Легіону Українських січових стрільців та Союзу визволення України. Як старшина Української галицької армії пройшов у 1918-1920 роках весь її бойовий і трагічний шлях. Учасник переговорів про перехід Січових стрільців на бік Червоної армії. У складі ЧУГА воював проти поляків (1920).