1844, 5 серпня у Чугуєві на Харківщині народився знаменитий художник, автор картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану"  Ілля Юхимович Рєпін.

Батько художника походив із козацького роду на прізвисько Ріпа. Відслуживши 27 років, він  вийшов у відставку і одружився з Тетяною Бочаровою, теж із родини військових поселенців, і зайнявся розведенням племінних коней. Родина була досить заможною. Бабуся художника тримала постоялий двір.

Малювати Ілля почав ще змалку. Перші уроки малювання давав двоюрідний брат Трохим Чапигін. Пізніше хлопця віддали на навчання в корпус топографів, згодом пішов учитися іконопису в майстерню Бунакових, підробляв розписуванням храмів.

У 1863 р. Рєпін вирушає підкорювати Санкт-Петербург, фарбує дахи, екіпажі, навіть відра. Паралельно вступає до малювальної школи Товариства заохочування художників, де на талановитого юнака звертає увагу художник Крамской. З другої спроби Рєпін вступає до петербурзької Академії мистецтв, яку закінчує, отримавши золоту медаль, шість років стажується в Парижі.

Попри те, що Ілля Рєпін став частиною культурного світу Російської імперії, зв’язків із Україною він ніколи не поривав, лишивши на згадку цілу серію картин на українську тематику. Найвідоміша з них – «Запорожці» - написана під впливом відомого дослідника історії козацтва Дмитра Яворницького, з яким художник тісно приятелював. Його ж Рєпін і зобразив у центрі композиції в образі писаря. На отримані від картини кошти Рєпін купив собі маєток під Петербургом, де й прожив до кінця життя.

Картина "Запорожці" (1891 р.)

Рєпін намагався підтримувати Україну не лише творчо. У 1915 р. художник  відвідав Чугуїв, маючи намір створити в рідному місті «Діловий двір» — вільні художні майстерні. Також він допомагав Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва. Його учнями були українські художники Фотій Красицький (онук Тараса Шевченка), Олександр Мурашко, Микола Пимоненко, Семен Прохоров, Ігор Грабар, Никанор Онацький, Іван Макушенко та інші.

В останні дні свого життя Рєпін працював над полотнами «Зустріч гетьмана» та «Козак-бандурист із хлопчиком-джурою». У 1926 р. Рєпін задумав картину «Гопак» і до останнього мріяв про її завершення. Як згадують очевидці, навіть на порозі смерті Рєпін у забутті безперестанку водив рукою (лівою — права давно відмовила), вважаючи, що працює над своєю останньою, «красивою, веселою» картиною, про яку раніше писав у листі Яворницькому: «Навіть столітній дід навприсядки пішов. Підвипили, скачуть… Довкола веселий пейзаж: який і був…».

Помер Ілля Рєпін 30 вересня 1930 р. За заповітом художника, його поховали без труни в парку його садиби «Пенати». Після розпаду Російської імперії могила художника опинилася на території Фінляндії у м.Куоккала.

1866, 5 серпня – в селі Оріхівка на Полтавщині народився Володимир Леонтович, письменник і меценат, громадський діяч.

Навчався на юридичному факультеті Московського університету, де гостро усвідомив різницю між росіянами й українцями. Захистив дисертацію на тему «Історія землеволодіння в Україні від повстання Богдана Хмельницького до введення кріпацтва царицею Катериною ІІ».

Один із 17-ти членів Старої Громади, які склали присягу «любити Україну до глибини власної кишені». Разом із Василем Симиренком та Євгеном Чикаленком видавав першу українську щоденну газету «Громадська думка».

Член Центральної Ради в 1917 р. Міністр земельних справ в уряді Павла Скоропадського в 1918 р. Розробив проект земельної реформи, яку сучасники вважали однією з найдемократичніших.

З 1919 р. жив в еміграції. «Усім своїм єством я відчував, що не зможу стерпіти становища большевицького раба й мушу втікати світ за очі, хоч би й на тяжку біду, аби не залишитися під їхньою кормигою, – писав у спогадах Володимир Леонтович. – Я був уже застарий, щоб братися за рушницю та воювати, а не міг і манити себе, як манили себе тоді люди соціалістичних напрямків, думкою, щоб я міг із ними мирити, а вони мене стерпіти. Для мене всі большевицькі ідеї й усе їх поводження були згори непереносні й ворожі».

Помер 10 грудня 1933 р. в Празі.

1937, 5 серпня – символічний день початку «Великого терору».

У цей день наказом НКВД № 00447 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Ретельно проводилася «чистка» партійних лав та органів безпеки. Політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження.

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів.

Лише  в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії у період 27 жовтня – 4 листопада 1937 року з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, із них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною. Серед них - Лесь Курбас, Микола Куліш, Марко Вороний, Микола Зеров, Валер'ян Підмогильний та інші яскраві постаті українського відродження 20-х років ХХ століття.

1964, 5 серпня – у с. Ясенове Друге Любашівського району Одеської області народився Гуменюк Олександр Леонідович – полковник (посмертно), командир 11-й батальйону територіальної оборони «Київська Русь» та його організатор.

Загинув 15 серпня 2014 р. потрапивши в засідку біля с. Малоіванівка Перевальського району Луганської області.

Указом Президента України № 660/2014 від 21 серпня 2014 року, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Указом № 1 від 4 червня 2015 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

1979, 5 серпня – у Києві народився Єременко Андрій Віталійович – лейтенант, командир зенітного комплексу протиповітряної оборони "Оса" 1129 зенітного ракетного полку.

Смертельно поранений під час артилерійського обстрілу позицій зенітно-ракетної батареї вранці 21 серпня 2014 р.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року,  нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).