1871, 6 грудня – на Катеринославщині (нині Дніпропетровщина) народився Микола Вороний, український поет, театрознавець, перекладач.

Народився в сім’ї ремісника. Відрахований із Ростовського реального училища за зв’язки з народниками та поширення забороненої літератури, три роки перебував під наглядом поліції. Заснував у Ростові «Українську громаду». Навчався у Віденському і Львівському університетах. Працював режисером у театрі «Руська  бесіда», актором трупи Марка Кропивницького, в театрі Миколи Садовського. Близький друг Івана Франка.

Рано почав писати вірші. Вважається зачинателем українського модернізму.

Один із засновників Української Центральної ради та Українського національного театру.

Як писав у спогадах сам Микола Вороний: «В революції 1917 року брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось ядро Центральної Ради)… Були перспективи вступити до уряду, я воздержався, захоплений театральним хаосом. Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок».

Емігрував у 1920-му, мешкав у Варшаві (видав збірку поезій «За Україну» у 1921-му) і Львові. В Україну повернувся в 1926-му. Працював у Харківському музично-драматичному інституті, у Всеукраїнському фотокіноуправлінні.

Заарештований у 1934-му за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності», засуджений до трьох років заслання. Повторно арештований в 1938-му за «компрометацію заходів партії та уряду» («дискредитував методи стаханівської роботи», «вів шкідницьку роботу по пониженню урожайності» тощо).

Розстріляний 7 червня 1938-го в Одесі.

1892, 6 грудня – у селі Тустановичі на Львівщині народився Роман-Микола Дашкевич, політичний і військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, один із засновників української артилерії.

Походив із сім’ї священика. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Ще зі студентських років брав активну участь в українському національно-визвольному русі. Організував молодіжне товариство «Січові стрільці-ІІ» (1913).

Один із організаторів Галицько-буковинського куреня січових стрільців (1917), перетвореного в курінь Січових стрільців. За власні кошти закупив січовикам не лише мундири, а й кріси та кулемети. Брав участь у боях за Київ у 1918-му, командував гарматним полком і гарматною бригадою Січових стрільців.

Після поразки Української революції – співорганізатор Української військової організації (1920), відновив організацію товариства «Січ» у Галичині (1921-1922), очолював спортивно-гімнастичне товариство «Луг» (1926-1939).

Від 1943-го мешкав в Австрії.

Помер 12 січня 1975-го у Куфштайні (Австрія).