1920, 6 травня – завершився перший зимовий похід Армії УНР під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка.

У листопаді 1919-го з’єднання Армії УНР опинилися затиснутими між Добровольчою, Червоною та польською арміями, у так званому трикутнику смерті в районі Старокостянтинова.

Продовжувати військові дії, внаслідок внутрішніх чвар та епідемії тифу Армія УНР була неспроможна.

На спільній нараді уряду та військового командування прийнято рішення перейти до партизанської війни в тилу противника. Завдання полягало в тому, аби продемонструвати присутність української армії на українських землях, показати що боротьба за незалежність продовжується.

Із загальної кількості вояків Армії УНР, боєздатними було до 4 тисяч.

За час рейду Армія УНР здійснила півсотні успішних боїв. Пройшовши запіллям ворога понад 2500 км, зайняла Умань, Черкаси, Канів, форсувала Дніпро і вела активні дії на Лівобережжі. У квітні 1920-го з’єднання повернули на захід, аби об’єднатися з українськими частинами на польсько-радянському фронті.

Усі учасники походу були нагороджені Залізного Хреста орденом. В еміграції колишні вояки Армії УНР створили Орденську раду рицарів Зимового походу.

1968, 6 квітня – голова КГБ  Юрій Андропов направив до ЦК КПРС звернення,  в якому дав оцінку роману Олеся Гончара «Собор»  як «політично шкідливого, що пропагує елементи націоналізму, в спотвореному світлі зображує радянську дійсність».

Роман «Собор» опублікував журнал «Вітчизна» 1968-го. У творі  звучав протест проти руйнування храмів та зневажливого ставлення до національної історії, байдужості й бездуховності. Олесь Гончар відмовився переробити роман чи зректися його, незважаючи на неодноразові вимоги партійного керівництва УРСР.