1943, 7 лютого – наскок сотні під командуванням Григорія Перегіняка («Довбешки/Довбенка», «Коробки») на містечко Володимирець Рівненської області вважається в українській історіографії початком антинімецького фронту у боротьбі УПА.

Восени 1942-го терор нацистської окупаційної влади і жорсткі вимоги українського населення дати збройний опір загарбникам змусив керівництво ОУН(б) відмовитись від підготовки всенародного повстання у зручний час (теж саме планувала і польська Армія Крайова) проти окупантів і щільно зайнятися розгортанням власної партизанської армії. На той час українці розпочали самостійно об’єднуватися у самооборонні відділи й поодинокими акціями давати відсіч окупантам. Важливо було об’єднати їхні зусилля задля ефективної та стратегічно виваженої національно-визвольної боротьби.

Розгорталися повстанські структури, створювалися перші партизанські загони, що стали основою майбутньої армії. Серед них – відділ референта Крайового проводу ОУН Сергія Качинського (Остапа) на Берестейщині, Григорія Перегіняка поблизу Луцька, хорунжого Яреми в районі Колки-Степань, Ворона в Пустомитських лісах і Крука на Крем’янеччині (Тернопільщина). За п’ять років по тому керівництво національним підпіллям назвало символічним днем заснування УПА 14 жовтня 1942-го.

Ще 20 січня 1943-го боївка Григорія Перегіняка (8 чоловік) здійснила напад на німецьку поліційну колону неподалік села Городець Володимирецького району (деякі дослідники саме цю акцію називають першим зіткненням УПА з німецькими військовими частинами). Були знищені четверо німців, а три десятки власовців, що входили до німецького загону, розбіглися. У відповідь німці за два тижні заарештували провідного діяча ОУН на Сарненщині «Діброву».

Григорій Перегіняк («Довбенко, Коробка») – командир першої сотні УПА. Фото з польської кримінальної справи 1935 року. Фото: istpravda.com.ua

Для порятунку товариша сотня Григорія Перегіняка в ніч з 7 на 8 лютого 1943-го здійснила зухвалий напад на райцентр.

«Було відомо, що його утримують у підвалі будинку німецької жандармерії у Володимирці. На той момент у Володимирці основні окупаційні сили складалися із 30 німецьких жандармів, 70 російських козаків (колишніх військовополонених Червоної армії) та 80 узбеків (також колишніх радянських бранців). Попри те, що ні козаки, ні узбеки не визначалися особливо високим рівнем боєздатності, все ж операція була доволі ризикованою з огляду на достатньо численний гарнізон. Цілком очевидно, що на боці повстанців мали бути несподіванка і нічна пора.

Незважаючи на те, що сотня Г. Перегіняка складалася з людей не завжди добре навчених і не надто гарних озброєних, завдяки блискавичності нападу операція вдалася. Під час наскоку було захоплено казарми козаків і приміщення жандармерії. Убито 7 осіб, в тому числі 3-х козаків і 4-х німців (серед них і коменданта жандармерії), 6 козаків було виведено із собою і після допиту страчено в лісі неподалік Володимирця. Визволено з ув’язнення «Діброву», захоплено 20 карабінів, 65 ковдр і доволі багато амуніції. Втрати сотні складали одного убитого і двох поранених. Після блискавичної атаки, користуючись безладом, що запанував у містечку, сотня швидко відійшла з райцентру».

(Патриляк І.К., Боровик М.А. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду. 2010).

Звільнення Володимирця від німців, які тривалий час не наважувалися повертатися в містечко, стало початком широкої антинацистської боротьби Української повстанської армії.

Символічно, що за 10 днів після цієї збройної акції, а саме 17 лютого 1943 року, почалася 3-я конференція ОУН (б), яка прийняла рішення про негайне створення партизанської армії та початок відкритої збройної боротьби проти нацистських і більшовицьких поневолювачів.

Отже, це перша легальна збройна акція проти нацистських загарбників.

1946 рік – бій куреня «Смертоносці» (командир Данило Рудак–«Чорний») із батальйоном НКВС у Чорному лісі на Станіславщині; загинуло 12 енкаведистів і 4 повстанці.

В засідці на шосе Львів-Радехів знищені уповноважений НКВС СРСР, підполковник Крижанівський та 4 енкаведисти.

1947 рік – в оборонному бою з опергрупою РВ МВС біля села Росоховач на Дрогобиччині (відступ із виявленого бункеру, оточення), знищивши 9 і поранивши 5 енкаведистів, загинули кущовий провідник Сидір Данькович–«Толька», командир боївки СБ «Хмара», підпільники «Павук», «Морозенко», «Пригбіс».

Дві роти МВС захопили криївку в селі Старі Кути на Станіславщині. Закладеними мінами знищено 3 і поранено 4 військовослужбовці, бійці УПА прорвалися на волю без втрат.

1948 рік – внаслідок зіткнення боївки з пошуковою групою МВС у селі Орвяниці на Ровенщині радянська сторона втратила трьох військових.

1949 рік – у сутичках із загонами МВС у селах Нижня Вовча та Блажів на Дрогобиччині загинули кущовий провідник Ярослав Бережницький–«Сокіл» та підпільник Осип Крижанівський.

У селі Радохівці (Дрогобиччина) важко поранено дільничного, а в селі Морги на Львівщині знищено бійця винищувального батальйону, що тероризував українське населення.