1792, 7 вересня – перша група запорозьких козаків (3847 осіб) під командуванням полковника Чорноморського козацького війська Сави Білого висадилася в Тамані.

Чорноморське козацьке військо сформоване за ініціативою Григорія Потьомкіна з решти запорозьких козаків. Які не втекли за Дунай і були поселені на землях поміж Бугом і Дністром. Оскільки на ці території претендували московські вельможі, козаки стали просити нові землі.

Перший загін переселенців на Кубань (довгий час перебувала під владою Туреччини і наприкінці ХVІІІ ст. називалася «Татарською самостійною державою») налічував 3847 козаків із гарматами на 51-му човні. Ще три колони рухалися суходолом. Всього – близько 18 тисяч осіб. Українці розселялися вздовж річки Кубань, утворюючи звичні для себе курені і використовуючи давні запорозькі назви (Канівський, Уманський, Батуринський, Переяславський, Полтавський тощо). У подальшому уряд називав їх станицями.

Загалом кількість першої хвилі переселенців, яка тривала декілька років, становила понад 25 тисяч чоловік.

Уряд заохочував переселення як з метою колонізації Кубані, так і маючи на меті зменшення чисельності козацького стану та встановлення контролю над ним.

Активна міграція українського населення на Кубань продовжувалася в наступні десятиліття. Наприкінці ХІХ ст. українці на Кубані становили майже 50% населення.

1875, 7 вересня – у Києві народився Олександр Мурашко, живописець, який виробив власний неповторний стиль у поєднанні імпресіонізму, модерну та реалізму.

Його вітчим Олександр Іванович Мурашко був знаним іконописцем, майстром іконостасів та різьбярем по дереву, дядько Микола Мурашко – засновником малювальної школи у Києві (де отримали малярські навички М. Пимоненко, С.Костенко, І.Їжакевич, М.Жук, В.Сєров).

Дитинство майбутного живописця пройшло спочатку в Борзні, згодом у Чернігові, де хлопець працював у майстерні вітчима, згодом – у Києві.  Мурашко-старший отримав замовлення по облаштуванню Володимирського собору, відтак перевіз до Києва родину та майстерню. Він планував зробити із сина іконописця і не поділяв прагнення отримати освіту в Академії мистецтв. Зрештою, конфлікт спонукав Олександра Мурашка полишити  домівку. Примирити батька з сином вдалося Миколі Мурашко та найближчим друзям. Юний художник отримав дозвіл вступити спочатку до малювальної школи, а згодом – до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв (1896 – 1901).

У Санкт-Петербурзі Мурашко вдосконалював освіту у Іллі Рєпіна. Під його керівництвом створив перше фундаментальне полотно – дипломну роботу «Похорон кошового», яке було визнане кращим  серед студентських робіт, за що художник отримав золоту медаль і відрядження з перспективою продовження освіти у кращих живописців Німеччини, Італії та Франції. Козацька тематика була однією з улюблених І.Рєпіна, що і вплинуло на вибір сюжету. Існує припущення, що позував для картини Михайло Старицький.

Перебуваючи у Парижі, Мурашко захопився роботами художників-імпресіоністів, відтак він почав відходити від академічної техніки, намагаючись поєднати різні живописні прийоми. Вважається, що саме паризький період був  найбільш вдалим у творчій біографії Мурашка. Він проявив себе у жанрах тематичного та портретного живопису.

У 1906 р. Мурашко написав картину «Карусель», яка принесла йому європейське визнання. На Х Мюнхенській міжнародній виставці (1908 р.) автора роботи нагородили золотою медаллю.

Повернувшись до Києва він відкрив тут власну майстерню, яка існувала з 1913 по 1917 рік. Протягом цього часу Мурашко викладав у Київському художньому училищі та брав участь у міжнародних художніх виставках.

1916-го він разом з однодумцями заснував Товариство київських художників, а 1917-го став одним із фундаторів Української Академії мистецтв у Києві.

14 червня 1919-го повертаючись з дружиною додому, недалеко від свого будинку на Лук’янівці, Олександр Мурашко  загинув від пострілу невідомого.

Факти з життя Олександра Мурашка:

1. Хто був його батьком невідомо. Народила його донька священика.
2. Олександра записали на прізвище матері – Крачковський. Лише у 20 років, після того як мати побралася з Олександром Мурашко (відомим на той час іконописцем, майстром іконостасів та різьбярем по дереву) він узяв прізвище свого вітчима.
3. До семи років Олександр Крачковський жив на Чернігівщині неподалік Борзни й виховувався бабусею. Потім матір забрала його до себе в Чернігів, де жила з Мурашком. Той утримував у місті власну майстерню, до роботи в якій почав залучати малого Сашка.
4. 1887-го Олександр Мурашко отримав замовлення по облаштуванню Володимирського собору, відтак перевіз до Києва родину та майстерню.
5. Сашко Крачковський замалку мріяв стати маляром, видатним художником, вступити до академії мистецтв. Але вітчим про це не хотів навіть чути. Йому були потрібні працівники в майстерню, тож планував зробити з пасинка іконописця. У Києві хлопчика віддали   в духовне училище. Він часто прогулював заняття, почав потай відвідувати Малювальну школу Миколи Мурашка (брата свого вітчима). Водночас із завзяттям допомагав перемальовувати ікони та виконувати будь-яку роботу для Володимирського собору, де якраз працювали Віктор Васнецов та Михайло Врубель. Спостерігаючи за їхньою працею, Сашко остаточно переконався у тому, що попри заборону батьків стане художником. Він утік з дому, жив де доведеться, сильно застудився. Їздив по селах та малював. Примирити батька з сином вдалося Миколі Мурашко та найближчим друзям.
6. Батьки побралися і Сашко узяв прізвище Мурашко, під яким вступив до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Це відбулося зі згоди вітчима.
7. Протягом 1894 – 1900 років Олександр Мурашко  навчався в Академії у Іллі Рєпіна. Під його керівництвом створив перше фундаментальне полотно – дипломну роботу «Похорон кошового», яке було визнане кращим  серед студентських робіт. Він отримав золоту медаль і відрядження з перспективою продовження освіти у кращих живописців Німеччини, Італії та Франції. Козацька тематика була однією з улюблених Рєпіна, що і вплинуло на вибір сюжету. Існує припущення, що позував для картини Михайло Старицький.
8. Перебуваючи у Парижі, Мурашко захопився роботами художників-імпресіоністів, відтак почав відходити від академічної техніки. Почав поєднувати різні живописні прийоми. Вважається, що саме паризький період був  найбільш вдалим у творчій біографії Мурашка. Він проявив себе у жанрах тематичного та портретного живопису.
9. Картина «Карусель» принесла йому європейське визнання. На Х Мюнхенській міжнародній виставці (1908 р.) автора нагородили золотою медаллю.
10. 1909 –го Олександр Мурашко одружився з Маргаритою Крюгер, яка стала його музою та моделлю.
11.  1913-го подружжя відкрило художню студію Олександра Мурашка, яка розташовувалася у хмарочосі Гінзбурга на Інституцькій.
12.  1917-го у Києві відкрилася Українська Академія мистецтв. Художник доклав чимало зусиль для її створення і став, нарівні із Георгієм Нарбутом, Миколою Бойчуком, братами Кричевськими, одним із її фундаторів.
13.  14 червня 1919-го Олександр Мурашко разом із дружиною увечері поверталися додому. До них підійшло троє чоловіків, які забрали художника із собою. Наступного дня його тіло знайшли на сусідній вулиці.

1928, 7 вересня – в місті Сокаль на Львівщині народився Ігор-Орест Данилович Богачевський, фізик, конструктор космічних кораблів. Професор Нью-Йорського університету. Автор понад 100 наукових праць з астронавтики та фізики. Займався математичним моделюванням ядерних ракетних двигунів і розвитку телефонних мереж.

Народився в родині адвоката Данила та громадської діячки Ростислави Богачевських у той час, коли Сокаль перебував у складі Польщі. Закінчив місцеву українську гімназію. З наближенням радянських військ батьки в 1944-му переїхали до Німеччини, а в 1948-му – до США.

Проходив службу в американській армії в Кореї (1951-1953). Вивчав технічні науки, математику.

Учасник програми польоту американських астронавтів на Місяць «Аполлон». Автор формули, яка дозволила науковцям розрахувати повернення космічного корабля на орбітальну станцію з поверхні іншої планети. Завдяки «формулі Богачевського» в 1969-му американський космічний корабель «Аполлон-11» здійснив політ на Місяць (коли людина вперше ступила на поверхню земного супутника) і повернувся з екіпажем на Землю.

Його кредо стали слова: «Щоб бути успішним у житті, треба довести, що ти умієш щось зробити людині, яка вже досягла що-небудь у житті, – тоді довіряють і дають усе нові і важчі завдання».

Помер 3 лютого 2010-го в Лос-Аламосі (США), похований на цвинтарі Саут-Банд-Брук.

В інтерв’ю львівському часопису «Високий Замок» його сестра Марта Богачевська-Хом’як розповіла: «У брата драматична доля: був у німецькому полоні, як солдат США брав участь у війні з Кореєю, здобув престижну освіту, його досягнення визнані в науковому світі, але пережив трагедію – у 10-річному віці померла його донька. В кінці життя тяжко хворів. На поминальну службу в Лос-Аламос прийшло чимало співробітників, що вважали його своїм професором».

1943, 7 вересня – під с. Радовичі Турійського району розпочався триденний бій УПА  з нацистами та польською допоміжною поліцією. Німці з поляками підтягнули свої найкращі сили з добре укріпленого залізничного вузла Ковель. У бою брали участь дев’ять сотень УПА, понад 1000 повстанців, та близько 2000 гітлерівців. Повстанським з’єднанням сотень групи «Турів» керував Олексій Шум — Вовчак. Це був один з найбільших боїв УПА на Волині.

7 вересня рота нацистів несподівано натрапила на засідку УПА, яку організували сотні Байди (Леонід Повідзон) та Кубика (Тихон Зінчук). Під час першого бою німці втратили 5 вояків, 11 потрапили в полон. Наступного дня окупанти відправили каральну експедицію з міста Ковель – батальйон піхоти (470 осіб), три броньовані машини і бронепоїзд.

Запеклі бої з використанням артилерії тривали ще дві доби. Ворожий бронепоїзд було пошкоджено, загинуло 75 гітлерівців, чимало поранено. Вояки УПА мали чисельну перевагу, але були гірше озброєні, тож увечері 9 вересня відійшли вглиб лісового масиву. З боку УПА в бою під с. Радовичами загинуло 40 вояків, 3 поранено, здобуто багато трофейної зброї. Налякані поразкою нацисти, боячись штурму УПА залізничного вузла м. Ковель, ввели у місті особливий стан.