1818, 8 червня – народився Олесандр Корсун – правник, видавець, письменник, мемуарист.

Син нащадка запорожця – місцевого поміщика, котрий змінив своє прізвище на «Корсунов».

Навчався в м. Ставрополь у приватного репетитора. 1834-го вступив до другого класу Таганрозької комерційної гімназії. 1836-го покинув навчання й влаштувався на службу до місцевої митниці. Потім перебрався до Харкова, де здобував вищу освіту.

1839-го здійснив римовану обробку народних казок – «Украинські повір’я», перекладав з польської твори Адама Міцкевича, з чеської – Франтишека-Ладислава Челаковського.

Схвально відгукнувся на вихід «Кобзаря» поетичним зверненням «До Шевченка».

1841-го упорядкував і випустив у світ альманах «Сніпъ: Украинській новорочникъ». Збірка містила його власні вірші, а також оригінальні твори Миколи Костомарова, Михайла Петренка, Порфирія Кореницького, Степана й Петра Писаревських, переклади Марфи Писаревської з Ф.Петрарки, М.Костомарова з Дж.-Н.Байрона.

1842-го Олександр Корсун закінчив юридичний відділ Харківського університету кандидатом правничих наук, у чині губернського секретаря обійняв посаду столоначальника Харківської кримінальної палати (на запрошення Григорія Квітки-Основ'яненка, який був її головою). Поширював українські книжки.

Протягом 1846-го жив у Тифлісі (нині м. Тбілісі, столиця Грузії). Від 1847-го до 1860-го виконував обов'язки чиновника із особливих доручень при Дербентському військовому губернаторові.

Успадкувавши батьківський маєток Богдановська Антипівка, порядкував у ньому. Включився в діяльність ростовського земства як гласний та мировий суддя. Збирав етнографічні матеріали, вивчав фольклор.

Помер 6 листопада1891 р. у селі Богдановська Антипівка.

1918, 8 червня – у селі Сорокодуби на Хмельниччині народився Володимир Булаєнко – поет, учасник Другої світової війни.

Батько був учасником Першої світової війни і помер молодим через підірване здоров’я. Сина виховувала мати. У 6 років пішов до Сорокодубської початкової школи. Потім навчався в Чернелівській семирічці та Малоклітнянській середній школі.

Під час навчання в Малій Клітній почав писати поезії та друкуватись в районній газеті. У шкільні роки Володимир збирав народні пісні, заохочуючи до цього і своїх товаришів, записував їх у два товсті зошити.

1938-го поступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету. Після третього курсу пішов добровольцем на фронт Другої світової війни. Восени 1941-го потрапив в оточення, втік із німецького полону й повернувся до рідного села. Навесні 1944-го – знову мобілізований до армії. 19 серпня 1944-го Володимир Булаєнко загинув у бою з нацистами у місті Баускас (Латвія).

Завдяки Ліні Костенко ім’я Володимира Булаєнка стало надбанням української літератури. «У 1950 році я вперше почула вірші Вашого сина від письменника, який лежав з ним в одному госпіталі, – писала Ліна Василівна матері Ганні Костянтинівні. – Ці вірші вразили мене, я зрозуміла, що наша поезія втратила талановитого поета. Гірке відчуття переслідувало мене, не давало спокою. Тому я й вирішила зібрати вірші Володі, розшукати його рідних».

Перша збірка поезій Булаєнка «Поезії» вийшла у видавництві «Молодь»  1958-го з передмовою Ліни Костенко, де вона написала: «Поезії В. Булаєнка залишають по собі світле почуття незламності людської душі». Відтоді і почалося його життя «наперекір смерті» – у 1961 році поета-фронтовика посмертно прийняли до Спілки письменників СРСР. На фасаді Дніпропетровського університету була відкрита меморіальна дошка з його портретом. У Красилові ім’ям Володимира Булаєнка назвали вулицю, у Сорокодубах – школу.

Однак більш як за рік меморіальну дошку зняли, вулицю і школу перейменували, у пресі його більше не згадували, вірші перестали друкувати. Виявилося, що його однокласник, «вірний ленінець», почав писати у всі інстанції, що Булаєнко під час війни надрукував свої вірші в газеті, яка видавалася на окупованій німцями території.

Лише через тринадцять років Володимиру Забаштанському вдалося перевидати книгу поета.

Вулиці на честь Булаєнка переіменовано у Хмельницькому, Красилові, Сорокодубах та Кошелівській середній школі. Відновлено обласну літературну премію ім. В.Булаєнка, ім'я поета  носить літстудія Дніпропетровського університету. У Сорокодубах, на  місці, де стояла батьківська хата, встановлено погруддя поета, працює музей В. Булаєнка. У 2014 році у с. Сорокодуби відкрито меморіальну дошку, встановлену на колишній садибі поета-воїна, яку привіз з Донеччини брат Віктор Крачковський.

Підготувала Леся Бондарук.