1918, 8 листопада – в селі Божиківці на Хмельниччині народився Дмитро Михайлович Прилюк, журналіст, письменник, публіцист, вчений, педагог, засновник українського журналістикознавства.

Походив із багатодітної сім’ї. Закінчив Український комуністичний інститут журналістики в Харкові. В роки Другої світової війни воював на Південно-Західному та Калінінському фронтах, брав участь в обороні Києва.

У подальшому – кореспондент і редактор обласних газет Вінниччини, Полтавщини, Київщини, республіканської «Колгоспне село (нині – «Сільські вісті»). Всюди його згадували добрим словом як гарного наставника-вихователя. З 1958-го працював на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, який очолював у 1965-1969 і 1972-1982 роках. Мав зразкову професійну репутацію. Захистив докторську дисертацію «Суспільне значення журналістського твору» (1977).

Один із кращих теоретиків і основоположників української школи журналістики. Автор фахових підручників «Теорія і практика журналістської творчості», «Мистецтво писати», «Спостереження і дослідження фактів журналістом», які й сьогодні популярні серед викладачів та студентів. А його роман «Роки неспокійного сонця» (1964) пролежав у сейфах КГБ до 1987-го і був надрукований вже після смерті Дмитра Михайловича.

Був відданий всьому національному, українському, любив ходити у вишиванках.

«Він не був «гнучкошиєнком» перед високим начальством, завжди мав власну думку, з якою рахувалися тодішні владоможці, – згадував Іван Сподаренко. – Влада не раз ламала його, але не зігнула. І ось що важливо: Прилюк не впустив у себе цензора, а це в ті роки було дуже непросто. Він давав творчий простір кожному підлеглому, радів кожній сміливій думці, кожному вдалому виступу своїх колег, гаряче їх підтримував».

Помер 22 вересня 1997-го в Києві, похований на Байковому кладовищі.

1928, 8 листопада – в селищі Шалигине на Сумщині народився Леонід Семенович Тарабаринов, актор, педагог, народний артист України.

Закінчив Харківський драматичний інститут. Входив до трупи Харківського українського драматичного театру імені Тараса Шевченка. Викладав у Харківському театральному інституті.

Серед найкращих ролей – Ярема («Гайдамака» за Тарасом Шевченком), Дог Жуан («Камінний господар» Лесі Українки), Лаерт («Гамлет» Вільяма Шекспіра), Стоян («Перекоп» Івана Кавалерідзе), Михайло («Розплата» Олександра Корнійчука), Микола Задорожний («Украдене щастя» Івана Франка).

Знімався в кінокартинах «Поема про море» (1958), «Кров людська – не водиця» (1960), Дмитро Горицвіт» (1961), «Перевірено – мін немає» (1965), «Візит ввічливості» (1972), ««Платон Кречет» (1972).

Народний артист Української РСР (1968) і СРСР (1972).

«Справжніми почуттями я називаю порядність і любов, які неможливо зіграти, ними треба заволодіти, – сказав Леонід Семенович в одному з інтерв’ю. – Справжні почуття тому і справжні, що ними не можна обдурити. Але вони не прозвучать на сцені, якщо актор не зазнав їх у житті».

Помер 6 січня 2008-го в Харкові.