1949, 8 лютого – в бою зі спецгрупою МДБ загинув Микола Козак (псевдо «Смок», «Богдан», «Вівчар», «Кучма», «Лука», «Петро», «Сергій Хортиця»).

Народився в 1914-му в селі Рахиня на Івано-Франківщині. Закінчив гімназію, навчався в Львівській політехніці.

В ОУН із 1934-го. Заарештований поляками за революційну діяльність у 1937-му, засуджений на 3 роки ув’язнення. Звільнився після окупації Польщі Німеччиною.

Повітовий провідник ОУН на Лемківщині (1940-1941), член похідних груп ОУН влітку 1941-го. Обласний провідник Кам’янець-Подільської (1941-1942) та Вінницької областей (1942-1943), крайовий референт СБ ОСУЗ із 1944-го. У березні-грудні 1945-го виконував обов’язки командира УПА-Північ, провідник ОУН північно-західних українських земель (1945-1948).

Нагороджений Золотим Хрестом Заслуги (1945).

Виніс на своїх плечах увесь тягар боротьби з агентурою НКВС. За допомогою підпільниці Людмили Фої ліквідував трьох високопрофесійних агентів радянських спецслужб.

Як згадував Василь Галаса: «У криївці «Уліяна» працювала друкарка Людмила Фоя – «Оксана»… З приходом большевиків НКВД заарештувало «Оксану» й вирішило використати для агентурної роботи. Дізнавшись на допитах, що вона контактувала з підпіллям на Волині, її послали до Луцька начебто від керівника ОУН в Києві, щоб установити зв’язок. Насправді МГБ хотіло проникнути в оточення «Смока» і «Дубового» та знищити їх. «Смок» зустрівся з «Оксаною», вислухав її розповідь і відверто сказав, що за всіма ознаками її прислало МГБ з агентурним завданням. Вона відразу розкрила всю правду. «Смок» відправив «Оксану» до Києва по цього т.зв. керівника ОУН у столиці. Йшлося про провокатора, який видав МГБ багато патріотичної молоді. «Оксані» вдалося його привезти, і він дав багато інформації про агентурну мережу в Києві».

Володимир В’ятрович: «Людмилі пощастило – її переслуховував особисто керівник СБ на Волині Микола Козак, якого вона знала ще з часів перебування в Києві. Жорстокий есбіст, якого деякі підпільники звинувачували у патологічній підозрілості, повірив дівчині. Більше того, в її зізнаннях він побачив можливість завдати удар у відповідь радянській спецслужбі…».

У результаті операції були схоплені чекістські агенти Михайло Захаржевський–«Таран» та Катерина Міньковська.

8 лютого 1949-го, потрапивши у засідку біля села Пітушків на Рівненщині, покінчив життя самогубством.

Фото: esu.com.ua, istpravda.com.ua

1944 рік – бій відділу Української Національної Самооборони (УНС, 60 бійців) із радянськими партизанами в селі Радванці на Львівщині.

1945 рік – в засідці на шляху Теребовля-Буданів на Тернопільщині два рої відділу «Бурлаки» УПА-Захід (20 повстанців, командир Іван Семчишин – «Чорний») знищили 18 червоних.

1946 рік – захоплення пошуковою групою НКВС криївки біля села Михайлевичі на Дрогобиччині, загинули кущовий провідник Павло Галелюк – «Богун» і 4 повстанці (Микола Мацишин, «Пита» і двоє, невідомі на ім’я).

У зіткненні із загоном НКВС біля села Мокряни на Дрогобиччині  загинули командир відділку Іван Дармориз – «Дуб», кущовий Василь Смук – «Сич» та Микита Онущак – «Твердий».

Напад УПА-Захід на гарнізон НКВС у селі Полтва, повстанці знищили 16 енкаведистів, у тому числі капітана і старшого лейтенанта.

В райцентрі Старі Стрілища на Дрогобиччині повстанці знищили народного суддю Трохимця та поранили уповноваженого обкому КП(б)У Павслинського.

Бойові зіткнення із загонами НКВС відбулися також у селах Борове, Журавлики, Хлівчани, Станін на Львівщині та Вільхівці на Станіславщині.

1947 рік – сутичка повстанців із загонами МВС у селі Трибоківці на Дрогобиччині та селі Вербівці на Станіславщині.

При захопленні солдатами 215-го полку внутрішніх військ МВС криївки сотні ВО-4 УПА-Захід у селі Ясень на Станіславщині, всі воїни УПА (4 бійці) змогли прорватися, знищено одного військовослужбовця.

1948 рік – облава загону прикордонників на села в районі Верхнього Синьовидного (Львівщина), загинули 35 повстанців та 24 радянських військових.

1949 рік – внаслідок диверсії у селі Лопушани на Тернопільщині повстанці спалили приміщення сільської ради та пошкодили телефонний зв’язок.