1908, 9 березня – в селі Бистричі на Рівненщині народився Тарас Боровець (псевдо: «Бульба», «Чуб», «Гонта»), генерал-хорунжий, засновник УПА «Поліська Січ».

«Бульбою» його прозвали ще в дитинстві за схожий на картоплину ніс.

З 14-ти років працював у каменеломні. Відбув військову службу в польській армії. Нелегально перетнувши кордон, деякий час мешкав у Житомирі, Києві, Харкові, на власному досвіді переконавшись, що являє собою більшовицький «рай».

Ще в 1932-му разом із однодумцями заснував підпільну організацію «Українське національне відродження». І хоча основним завданням УНВ було проведення культосвітньої роботи з молоддю, на 9 місяців потрапив до польського концтабору «Береза Картузька».

У серпні 1940-го перетнув кордон і опинився на території УРСР для організації антибільшовицького партизанського руху (нібито за завданням Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького, хоча деякі історики ставлять це під сумнів). З початком німецько-радянської війни його загін оволодів містом Сарни на Рівненщині. Згідно наказу 28 червня 1941-го, формування отримує назву УПА «Поліська Січ».

«Під приводом боротьби з радянськими оточенцями, які сконцентрувалися  в районі Прип’ятських боліт і жили за рахунок пограбування  місцевого населення, Т. Боровець дістав дозвіл на створення з українців групи чисельністю 1000 бійців, – зазначає дослідник Іван Патриляк. – Для озброєння цього формування було видано трофейні радянські гвинтівки та кулемети. Т. Боровець доволі швидко набрав аж близько 3000 добровольців, які без особливих проблем зуміли розбити й виловити оточенців. Уже наприкінці серпня 1941 р. отаманові вдалося опанувати доволі велику територію в трикутнику між Пінськом, Сарнами й Олевськом». Було запроваджено українське правління, а містечко Олевськ, де перебував штаб організації, до середини листопада було столицею вільної української Олевської республіки.

16 листопада 1941-го, не бажаючи коритися німецькій цивільній адміністрації та протестуючи проти політики Німеччини в Україні, припинив співпрацю з Вермахтом і розпустив свої загони. Однак, армія не зникла, а зазнала реорганізації і перейшла в підпілля. І з квітня 1942-го починає «першу фазу збройної боротьби проти Гітлера».

У спогадах Тарас Бульба-Боровець так описує цю боротьбу: «Весною 1942 р. УПА починає сміливими несподіваними наскоками малих груп безоглядно громити «героїв» Коха не тільки на Поліссі. УПА не дає гестапівцям спати спокійно на заграбованих українських пуховиках в Пінську, Мозирі, Житомирі, Шепетівці, Вінниці, Проскурові та Києві одночасно».

Найбільш відомі антинімецькі акції – звільнення залізничного вузла Шепетівка 19 серпня 1942-го (відбито ешелон робітників, яких відправляли в Німеччину, захоплено 4 ешелони різного майна), захоплення типографії в райцентрі Тучин на Рівненщині 3 грудня 1942-го.

Тарас Бульба-Боровець зі своєю першою дружиною Анною Опоченською. 1941. Фото: poliskasich.org.ua. Фото вгорі сторінки: rivnepost.rv.ua

На початку 1943-го вів переговори з ОУН(б) про об’єднання УПА «Поліська Січ» з їхніми військовими відділами. Розбіжності у питанні, хто має виробляти політичну лінію УПА, зрештою переросли у відкрите протистояння.

Тарас Бульба-Боровець організовує Українську народно-демократичну партію (спільно з Іваном Мітрингою) і перейменовує свій загін на Українську народно-революційну армію (УНРА). 18-19 серпня 1943-го УНРА була роззброєна частинами УПА.

У жовтні 1943-го Тарас Бульба-Боровець остаточно розпустив свою армію. Незабаром заарештований гестапо у Варшаві, перебував у таборі Заксенхаузен. Звільнений у вересні 1944-го і далі мешкав у Німеччині, США, Канаді.

Видавав журнал «Меч і воля» та ряд інших видань, створив Українську національну гвардію. Автор спогадів «Армія без держави» (1981).

«Армія без держави – це те ж, що і держава без армії. В одному й другому випадку, особливо на етапі становлення, одна існуюча сама по собі структура, як і друга, приречена на неуспіх», – писав Тарас Бульба-Боровець.

Помер 15 травня 1981-го в Нью-Йорку (США).

1943 рік

У селі Великі Бережці повстанці знищили 14 німців.

1945 рік

У сутичці з опергрупою НКВД у Жовківському районі на Львівщині загинув пропагандист обласного проводу ОУН Володимир Чуловський.

1946 рік

Під час зіткнень із загонами НКВД у селах Зашків і Прибинь на Львівщині загинули двоє повстанців.

1947 рік

Пошукова група МВД захопила криївку біля села Дора на Станіславщині. Під час бою загинули троє підпільників.

У селі Стриганці на Дрогобиччині повстанці знищили директора школи фабрично-заводського навчання Стрийського склозаводу, майстра залізничного училища і радянського активіста з дружиною, які проводили мобілізацію молоді до школи.

Опергрупа МГБ у селі Тростянець на Дрогобиччині захопила в полон станичну ОУН Катерину Дуду – «Білу».

1950 рік

Пошукова група МВД захопила криївку в селі Боляновичі на Дрогобиччині. Зав’язався бій, в якому загинули троє підпільників, у тому числі районний провідник «Ірлан». Дільничний інспектор відрубав лопатою голову господарю хати-криївки.

1951 рік

У місті Надвірна на Станіславщині повстанці пограбували магазин, забравши 12 тисяч рублів.

1953 рік

Опергрупа МГБ захопила криївку в селі Березів на Станіславщині. Загинули кущовий провідник Іван Негрич – «Хитрий» та ще один підпільник (за іншими даними – його вагітна дружина Розалія Малик).