9 листопада – в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця в Україні відзначається День української писемності та мови.

Нестор вважається основоположником давньоруської історіографії, першим істориком Русі, автором “Повісті минулих літ”.

Народився у 50-х ХІ ст. у Києві. Замолоду прийшов до преподобного Феодосія і став послушником Києво-Печерського монастиря. “Велика буває користь від навчання книжного, - говорив Нестор, - книги наказують і вчать нас шляху до покаяння, бо від книжних слів знаходимо мудрість і стриманість. Це річки, котрі напоюють всесвіт, від яких виходить мудрість. У книгах незлічима глибина, ними тішимося в печалі, вони віжжі стриманості. Якщо старанно пошукаєш в книгах мудрості, то придбаєш велику користь для своєї душі. Бо той, хто читає книги, розмовляє з Богом або святими мужами”. У монастирі преподобний Нестор був літописцем. Майже двадцять років писав “Повість временних літ” і завершив близько 1113-го. Духовна глибина, історична цінність Повісті  ставлять її в ряд найкращих творів світової писемності.

Преподобний Нестор помер близько 1114-го і був похований у Ближніх печерах.

1924, 9 листопада – у харківському державному драматичному театрі ім. Івана Франка відбулася прем’єра п’єси Миколи Куліша “97”. Режисером постановки та виконавцем головної ролі був Гнат Юра, художник – Матвій Драк. Лише за рік після написання п'єсу поставили в Нью-Йорку та інших містах США.

Прем’єра  пройшла тріумфально. 32-річний автор п’єси став знаменитим. Працював він над твором протягом листопада 1923 – червня 1924-го. Перший варіант драми, згодом перероблений, називався “Голод”. На початку п’єси було зазначено: “Доби голоду 1921 — 1922 років на Херсонщині”.  Про голод 1921-го на півдні України Куліш знав прекрасно, бо саме тоді працював на Херсонщині. “Усе, що відбувалось взимку неможливо описати словами. – записав письменник у щоденнику, – Вчителі, доведені  голодом до відчаю відправляли гінців з проханням про допомогу до “Укрнаросвіти”.

Гінці розповідали про страшні картини голоду. Дороги та поля вкриті трупами. В двух селах  зареєстрували випадки людоїдства. Рідні вбивали дітей, вночі розбирали і ставили до печі варити... Дитячі будинки перетворились на лікарні та трупарні, звідки щодня на кладовище виносили по декілька дитячих тіл. Весною голод став нестерпно жорстоким, ненаситним. Запах прілої землі, молодої трави збуджував голодних людей, доводячи їх до галюцінацій, до божевілля”. Ці події стали основою п'єси. Згодом, цензура змусила автора змінити час дії п’єси, віднісши його в 1923-й. Також переробити кінцівку. 

Під час вистави жінки в залі непритомніли, тож біля театру чергувала карета швидкої допомога. Куліш був радий, що враження саме таке – “щоб глядачі не плескали в долоні, а мовчки й суворо вийшли з театру й знали, що голод і революція залишаються голодом і революцією”.

Франківці давали п'єсу понад 100 вечорів поспіль із аншлагами.

1938, 9 листопада – у Хусті створена Карпатська Січ – організація народної оборони. Командантом Карпатської Січі став Дмитро Климпуш. Військовий штаб спочатку очолював полковник Микола Аркас, згодом полковник Гнат Стефанів. Поет і науковець Олег Ольжич координував ідеологічну і політичну роботу в Карпатській Україні. До штабу Карпатської Січі увійшли Роман Шухевич, Зенон Коссак-Тарнавський, Михайло Колодзінський.  

1941, 9 листопада – Рейхсмаршал Г.Герінг видав директиву про використання в інтересах німецької економіки праці військовополонених та цивільних робітників з окупованих радянських територій у рейхскомісаріатах, генерал-губернаторстві та в Німеччині. Стосовно українців було сказано, що вони, на відміну від “корінних жителів прибалтійських областей”, не користуються особливими привілеями. Було заборонено звільняти українців із таборів для військовополонених.

1961, 9 листопада – місто Сталіно перейменовано на Донецьк. До 1924-го називався Юзівка– на честь англійського підприємця Джона Юза.

1869-го він заснував нове поселення на місці слободи Олександрівка Бахмутського повіту. Кажуть, що перш ніж стати Сталіно, місто кілька тижнів носило назву Троцьк – на згадку про соратника Леніна Льва Троцького (справжнє прізвище –Бронштейн), який "залізною пролетарською рукою" встановлював радянську владу на Донбасі.

1962, 9 листопада – місто Станіслав переіменовано на  Івано-Франківськ. Місто виникло 1662-го.

Заснували його польські магнати Потоцькі. Назвали Станиславів – на честь засновника – коронного гетьмана Станіслава Ревери Потоцького. За часів Австро-Угорської влади назву змінили на німецький варіант Stanislau. Українською – Станіслав. Нинішню назву Івано-Франківськ отримав до свого трьохсотрічного ювілею.

Після Другої світової війни місцеві комуністи запропонували перейменувати Станіслав у Сталінград-Карпатський чи Сталінокарпатськ. 9 листопада 1962-го “на прохання колективів промислових підприємств, колгоспів, учбових закладів, громадськості”, Указом Президії Верховної Ради Української РСР місто Станіслав перейменували на Івано-Франківськ.

1976, 9 листопада – Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсінської Групи. Це була перша в СРСР легальна організація, яка боролася з порушенням прав людини.

“Коли вони сказали, що хочуть створити Гельсінську Групу в Україні, я похолола, – згадує голова Московської Гельсінської групи Людмила Алєксєєва про приїзд до неї Миколи Руденка і Левка Лук'яненка. - На теренах усього Радянського Союзу найжорстокіше карали в Україні. Ми просили західних журналістів писати якомога частіше про Українську Групу, про кожну її людину. Бо це камікадзе. Перші арешти відбулися саме в УГГ. Терміни українцям давали найбільші. І найбільше загиблих у таборах було саме серед членів УГГ”.

Після підписання Радянським Союзм Гельсінського акту виникла московська правозахисна організація. Інтереси українських правозахисників у Москві представляв Петро Григоренко. Серед національних груп першою заявила про своє створення Українська Громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод – Українська Гельсінська група.

В Декларації УГГ зазначалося: "Своїм головним завданням Група вважає ознайомлення урядів країн-учасниць і світової громадськості з фактами порушень на території України Загальної Декларації Прав Людини та гуманітарних статей, прийнятих Хельсінською Нарадою". Підписи під нею поставили 10 членів-засновників УГГ. Це – Іван Кандиба, Левко Лук'яненко, Мирослав Маринович, Оксана Мешко, Олекса Тихий, Ніна Строката-Караванська, Микола Матусевич, Олесь Бердник.  Очолив організацію відомий поет і прозаїк Микола Руденко.

Микола Руденко 9 листопада на прес-конференції перед іноземними журналістами оголосив про створення УГГ. Відбувалось це у Москві на квартирі Олександра Гінзбурга, бо у Києві на той час не було акредитованих іноземних журналістів.

У грудні 1976-го почались перші обшуки серед членів-засновників Групи. Миколі Руденкові підкинули 39 доларів, Олесеві Берднику - порноґрафічні листівки, а в Олекси Тихого знайшли заліплену в глину на горищі сараю німецьку ґвинтівку. Руденка і Тихого 1 червня 1977-го засудили на 12 та 15 років таборів і заслання. Обшуки у справі Руденка і Тихого торкнулись усіх членів Групи. В якості свідків допитали десятки осіб по Українї та з Москви.

1978-го Мариновича запроторили на 12 років ув'язнення, Лук'яненка – на 15 років. На місце заарештованих приходили нові люди. Керівництво Групою по черзі перебирали на себе Олесь Бердник, Оксана Мешко, Василь Стус.

До кінця 1980-го УГГ оприлюднила 30 меморандумів, декларацій, маніфестів, звернень та інформаційних бюлетенів. В них піднімалися проблеми політичної, економічної та духовної окремішності українців, захисту прав людини.