24 серпня 2016 року Україна святкує 25-ліття виняткової історичної події – ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР абсолютною більшістю голосів Акта проголошення незалежності України.

Постання суверенної України відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточному руйнуванні комуністичної тоталітарної системи. Це стало початком відліку нового етапу розвитку демократичної сучасної Української держави.

Разом із тим 24 серпня 1991-го фактично відбулося відновлення державної незалежності України, яке увінчало тривалий шлях Українського народу до самостійності.

Український інститут національної пам’яті запропонував вважати 2016-й Роком Державності, виокремивши низку етапів та історичних подій, які привели до проголошення, а потім – відновлення Україною самостійності у ХХ столітті.

В основу концепції заходів до ювілею незалежності закладено ідею тяглості та спадкоємності тисячолітніх державотворчих традицій України, розуміння того, що 24 серпня 1991-го насправді відбулося відновлення державної незалежності України. Пропонуємо також вшанувати видатних осіб – Людей свободи, які політичною, науковою, творчою, громадською діяльністю наближали чи зміцнювали незалежність нашої держави.

Нинішню річницю проголошення незалежності України Інститут рекомендує відзначати під гаслами “25 років – незалежності. Тисячоліття – державності” та “НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: від 1991 – назавжди!”

Ключові повідомлення

–  прагнення до свободи – визначальна цінність українців, що давала наснагу і сили залишатися собою в часи бездержавності. Найвищий вияв свободи поневоленого народу – здобуття незалежності для творення власного майбутнього.

– проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало логічним завершенням процесу українського державотворення. Тож, відзначаючи  25-у річницю ухвалення Акта проголошення незалежності України, слід вшанувати всі попередні етапи становлення української державності.

– сучасна Українська держава увібрала у себе традиції державництва від Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Великого Князівства Литовського, козацької держави, української державності початку ХХ століття.

– перша незалежність України у ХХ столітті проголошена 22 січня 1918 року. Тому 24 серпня 1991 року відбулося фактично відновлення незалежності України.

– Україна у ХХ столітті кілька разів втрачала суверенітет через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності.

– упродовж ХХ століття українці не полишали боротьби за здобуття свободи і врешті Актом 24 серпня 1991 року її остаточно утвердили.

– у боротьбі за державність українці заплатили дорогу ціну. Втрата незалежності внаслідок більшовицької окупації після Української революції 1917–1921 років призвела до того, що злочинні тоталітарні режими – комуністичний і нацистський – забрали мільйони життів мешканців України внаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та війн.

– проголошення незалежності України 1991 року відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР і остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної імперії.

– сьогодні незалежність України є головною перешкодою для російського імперіалізму й запорукою вільного розвитку держав і народів Європи.

– здобуття державності – це результат і тривалої боротьби, і творчих зусиль багатьох визначних українців, яких називаємо Людьми свободи: політиків, військових, меценатів, публіцистів і митців, чия діяльність наблизила здобуття або відновлення незалежності України, творила і зберігала дух свободи в українському суспільстві.

– чверть століття незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як суверенна держава, здатна утверджувати демократичні цінності та відстоювати свободу.

Тисячолітній спадок державності

Україна успадкувала з різних періодів історії різні засадничі ознаки держави:

від Русі:

• цивілізаційний вибір, який визначився із прийняттям християнства у 988 році;
• тризуб, родовий знак Рюриковичів, що став державний гербом сучасної України;
• Київ – столицю, політичний і культурний центр українських земель упродовж понад тисячу років;
• гривню – назву грошової одиниці;
• назву Україна, що вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1187 році;

від Галицько-Волинської держави:

• синьо-жовті барви національного прапора, що походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства;
• утвердження європеського вектора розвитку;

від Великого Князівства Литовського:

• європейську традицію міського самоврядування – магдебурзьке право;
• Пересопницьке Євангеліє – видатна рукописну пам’ятку, на якій складають присягу президенти України;

від козацької доби:

• республіканські традиції народовладдя;
• військові традиції, які лягли в основу збройних сил Української Народної Республіки та пізнішого українського визвольного руху;
• одну із перших європейських конституцій нового часу, укладену Пилипом Орликом 1710 року;

від української державності початку ХХ століття (УНР, ЗУНР, Українська Держава Павла Скоропадського):

• демократичні засади державного будівництва;
• перший парламент, у який розвинулася Центральна Рада, створена у березні 1917 року;
• перший уряд, яким став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го;
• державні символи: герб, гімн “Ще не вмерла Україна”, прапор;
• соборність – об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі;
• Українську Академію Наук, що була заснована П.Скоропадським у листопаді 1918 року;

від Української Радянської Соціалістичної Республіки:

• статус засновника Організації об'єднаних націй;
• адміністративно-територіальний устрій.

Історична довідка

Русь – перша українська держава

Утворення цієї держави було результатом соціально-економічного та політичного розвитку слов’ян. Перед- і ранньодержавні слов’янські племінні об’єднання на великих просторах східної Європи були сконсолідовані довкола Києва, що став центром політичного тяжіння та культурного піднесення.

Це об’єднання розпочалося у ІХ столітті. У наступні століття Русь стала важливим суб’єктом європейського політичного простору. Підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу від Візантійської імперії до Французького королівства.

У період Русі розпочалася консолідація слов’янських племен південно-східної Європи в єдиний етнос русинів-українців, почала формуватися українська мова.

Прийняття князем Володимиром у 988 році християнства, поширення писемності на основі кирилиці, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі “Руській правді” князя Ярослава Мудрого та його спадкоємців – усе це стало фундаментом правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

Русь пройшла типовий шлях ранньосередньовічної держави. Від об’єднання слов’янських племен династією Рюриковичів у ІХ столітті до окремих земель-князівств ХІІ–ХІІІ століть на чолі з представниками цієї ж династії. Київ перестав виконувати роль політичного центру після того, як у 1169 році його спалив Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський. Завершила занепад Русі монгольська навала 1239–1242 років.

Продовжило традиції української державності Галицько-Волинське князівство

В умовах монгольського загарбання і розпаду державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у ХІІІ–ХІV століттях розвинули інститут державності на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 року Данила Галицького у Дорогичині короною, присланою Папою Римським Інокентієм ІV.

Саме в ті часи на українських землях з’являється традиція міського самоврядування – магдебурзьке право. Втім, повноцінний його розвиток пов’язаний уже з наступною епохою.

У середині XIV століття українські землі увійшли до складу Польського королівства і Великого Князівства Литовського.

Велике Князівство Литовське – одна з найбільших держав тогочасної Європи – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад, станів, система адміністрацій тощо. Державною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери.

Основним джерелом права була “Руська правда”, пізніше – “Литовські статути”, укладені на її основі. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.

У XVI столітті українці витворили новий соціально-політичний феномен – запорозьке козацтво.

Виникло козацтво завдяки комплексу економічних, політичних, релігійних, соціальних чинників. Передусім, це – природне прагнення до самозбереження, самоствердження і самореалізації, а також наявність великого масиву вільних земель – Дикого поля.

Як окремий соціальний стан козацтво на давньоруських військових і європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію – Запорозьку Січ, засновану на принципах особистої свободи та виборності влади. Козаки освоїли степові простори Подніпров’я, Слобожанщини, Донеччини.

У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права. У середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї, головні серед яких – право українського народу на власну державу та генетичний зв’язок козацької держави з Руссю.

Ці принципи були втілені у ранньомодерній українській державі Гетьманщині, створеній внаслідок національно-визвольної революції середини XVII століття на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким.

Гетьманщина була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо.

Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 року Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом. Це була одна із перших європейських конституцій нового часу.

Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українські національні державні інститути і зрештою до кінця XVIII століття ліквідував їх.

У ХІХ столітті українці, як і більшість європейських націй, пройшли шлях від романтичного захоплення минулим до політичного самоусвідомлення. Сформувалося поняття української нації з її етнічними кордонами, мовою та культурою. Покоління Руської трійці, Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців заклали підвалини для майбутньої української державності.

Упродовж ХХ століття попри історичні катаклізми та мільйонні жертви українці неодноразово виборювали самостійність.

У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі створили незалежну національну державу.

Від моменту створення у березні 1917 року Центральна Рада намагалася забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці, проголошеній 20 листопада 1917 року.

22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки.

За часів Української Народної Республіки у 1918 році затверджено герб, основним елементом якого був тризуб – герб Володимира Великого (без хреста). Тоді ж пісню Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” на музику Михайла Вербицького затверджено гімном. Державним прапором став синьо-жовтий стяг.

Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – друге державне утворення часів Української революції, форма якого – гетьманат – походить із козацької епохи.

Верховна влада належала гетьману, котрий усіляко намагався відродити давні козацькі традиції. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалася освіта, наука, державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військової форми.

Від грудня 1918 року на більшості територій відновлено Українську Народну Республіку на чолі з Директорією. Вона ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву. Встановлено грошову одиницю – гривню.

Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА).

22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.

Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху ХХ століття. При найменшій можливості українці заявляли про право на власну державу.

З жовтня 1938 року розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України – республіки на чолі з президентом. Державні атрибути вона перейняла від УНР. Зокрема, державною мовою проголошено українську, затверджено національний синьо-жовтий прапор, гімн – пісню “Ще не вмерла Україна”, герб – сполучення крайового герба з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі).

Українці на Закарпатті стали першими у передвоєнній Європі, хто не змирився із анексією та зі зброєю в руках виступив на захист свободи.

В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові під час засідання Національних зборів було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд. Акт спирався на традиції УНР і ЗУНР. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та центральної України.

У липні 1944 року підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР). Таким чином збройна частина українського визвольного руху отримала політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Діяльність УГВР засвідчила прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.

За час існування комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор 1932–1933 років, ні масові голоди, ні репресії, Великий терор, економічні та політичні експерименти не змогли викорінити державницькі устремління українців. Наприкінці 80-х років ХХ століття в умовах послаблення командно-адміністративного диктату знову відродився масовий національно-патріотичний рух і постало питання незалежності.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності. Насправді ж, відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці змагалися протягом багатьох століть. Навіть більше – проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі Український народ абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення жити в самостійній державі.

У країні почалися демократичні перетворення, відбувся поділ державної влади на три гілки. 1992 року законодавчо затверджено державні герб, гімн і прапор України.

28 червня 1996 року відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив народовладдя.

У вересні того ж року офіційно введено в обіг національну валюту – гривню, яка неодноразово була грошовою одиницею на українських землях.

Очевидно, що проголошення незалежності України не було випадковим явищем, зумовленим тільки московським переворотом, організованим ГКЧП. Події 1991 року втілили столітні прагнення українців до суверенної держави.

Люди Свободи

До 25-річчя незалежності України Український інститут національної пам’яті підготував інформаційно-просвітницький проект “Люди свободи”.

Минуле ХХ століття стало часом нашої найактивнішої боротьби за свободу. На зорі віку, в 1900 році, українці вперше висунули політичні вимоги своєї незалежності. Його завершення,  в 1991 році, увінчалося остаточним її утвердженням. 

Разом з тим, це століття – час існування на нашій землі двох тоталітарних режимів (комуністичного та нацистського), які стали символом придушення свободи в світовій історії. Незважаючи на їх вдавану нездоланність, вони зазнали краху. Тому, що зіткнулись із опором тих, кого ми сьогодні називаємо Людьми Свободи. 

Ці люди дуже різні – поети і політики, військові і музиканти, науковці і художники.

Їх опір теж був різноманітним – хтось боровся за свободу народу, хтось за свободу творчості, думки, хтось зі зброєю в руках, а хтось – із пензлем. 

Кожного з них жорстоко ламали – когось у тюрмі, когось у “шарашці”, фізичними чи моральними тортурами.

Жоден з них не мав можливості реалізувати свій потенціал на повну потужність. Вони не стали тими, хто очолив незалежну країну, не дописали чудової пісні чи вірша, не подарували світові ще одного важливого винаходу чи прекрасної картини.

Але вони зуміли зберегти свободу в собі, пронести її через часи неволі. Завдяки таким Людям, свобода стала реальністю для нас, і кожен з нас отримав можливість вільно реалізувати свій потенціал.

До 25-тої річниці відновлення незалежності України ми розповімо про 25 Людей Свободи, які своєю працею та боротьбою в минулому столітті, зробили її можливою.

Але героїв виставки 26. Останній з них віддав життя, щоб зберегти свободу України вже у ХХІ столітті.

Тому, що ми готові відстояти свободу.