У невеличкому селі Рижики неподалік Чернігова (нині Хмільницької сільської ради) голодний 1933-й забрав майже 30 життів (населення в 1937 році – 487 осіб). І саме тут мала місце одна з найбільш жахливих трагедій того часу.

 

Більшовицька влада та її прихильники завжди відзначалася особливою жорстокістю, залишаючи по собі не лише гори трупів, але й сліди нелюдських тортур. 

 

Кінець травня 1933-го, розпал голоду, в Рижиках уже є перші жертви. У селі, розташованому на березі річки Білоус і оточеному лісами, люди харчуються чим доведеться. На колгоспному полі почастішали випадки нічних крадіжок «путем выкапывания посаженных корнеплодов, как картофеля и высадок буряка». 24 травня розлючені місцеві активісти-колгоспники – Пилипенко Микола (рахівник колгоспу), Рябий Олексій (член правління), Селезень Іван, Селезень Григорій, Король Іван, Рябий Пилип та Селезень Петро організували облаву «с целью производства повальных обысков у всех лиц, подозреваемых в краже корнеплодов». При всій умовності тогочасного радянського правосуддя, не бачимо жодних спроб підключити міліцію чи інші владні органи – «активісти» роблять все на власний розсуд.

 

Згадана сімка більшовицьких активістів відразу намітила підозрюваних:

 

1) Удод Микола Омелянович, 24 роки, одноосібник-бідняк;

 

2) Іллюшко Федір Іванович, 23 роки, одноосібник-бідняк;

 

3) Помогайбог Микола Самійлович, 20 років, середняк-одноосібник;

 

4) Удод Павло Омелянович, 20 років, бідняк-одноосібник;

 

5) Малюта Федір Іванович, 20 років, бідняк-одноосібник;

 

6) Помогайбог Олексій Юрійович, 23 роки, бідняк-одноосібник;

 

7) Помогайбог Михайло Юрійович, бідняк-одноосібник.

 

Як бачимо, всі підозрювані уникали вступу до колгоспу, тож відповідно до класових теорій більшовиків (які нічим не поступалися расовим ідеям німецьких нацистів) і за людей не вважалися. Внаслідок обшуків декілька буряків і незначну кількість картоплі знайшли лише у Помогайбог Миколи. Однак активісти затримали всіх: п’ятьох посадили в одну клуню, а Михайло і Олексій Помогайбог зуміли втекти. Як засвідчено в міліцейському рапорті, «тут же, в клуне, активом был начат допрос обвиняемых, который сопровождался нанесением побоев кольями и железными прутьями по голове. В результате расправы все 5 человек подозреваемых были убиты».

 

Молодих хлопців, які змушені були через голод шукати засобів елементарного виживання, убили лише за декілька картоплин і буряків. Хоча лише в одного з них під час обшуку знайшли продукти. 

 

Тіла залишили в клуні, яку зачинили і приставили охороняти сільського виконавця. Про нічні події в сільраду доповіли лише наступного ранку, 25 травня. А коли прибув голова сільради, то згадані активісти найперше вказали на двох зниклих братів Помогайбог. Схоже, випадок масового вбивства невинних людей не особливо зворушив керівника сільради. Того ж дня затримали Михайла і Олексія Помогайбог, їх помістили у колгоспну контору. Після чого голова сільради «дал распоряжение о том, чтобы задержанных не убивали и охраняли до приезда в село представителей следственных органов». Затримувати самих вбивць, як і вважати їх дії злочинними, у наміри представника місцевої влади явно не входило. 

 

Через дві години Михайло і Олексій, рятуючи своє життя, здійснили повторну втечу в ліс, який підходить під самісіньке село. Однак «принятыми мерами со стороны председателя сельсовета» обоє були затримані, доставлені в село, «где были взяты под стражу. Однако, несмотря на запрещение председателя сельсовета, оба обвиняемые в тот же день были убиты». 

 

Ось така жахлива історія трапилася більш як 80 років тому у Рижиках. Семеро озвірілих активістів радянської влади і колгоспного ладу забили на смерть сімох молодих хлопців. Катів заарештували, але невідомо їх подальшої долі. 

 

Крім того, шість жертв із семи – бідняки. Але вони не поспішали вступати в колгосп, що одразу перетворювало їх на людей другого сорту. Радянська влада завжди сіяла ворожнечу між людьми. Між пролетаріатом і буржуазією. Між бідняками і куркулями. Між колгоспниками і одноосібниками.

Така історія типова у хроніці більшовицьких злочинів проти народу. Відповідно до постанови ЦВК (Центрального Виконавчого Комітету) і РНК (Ради Народних Комісарів) СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року, автором якої був особисто Йосип Сталін (сумновідома у народі як «закон про 5 колосків була передбачена така кримінальна відповідальність за розкрадання колгоспного і кооперативного майна: «розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом’якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна». Цей закон і створював умови, які підштовхували до трагедій, як у Рижиках.

 

Не дивно, що і сьогодні на Сході терористи та їх прихильники, виховані на радянській спадщині, вбачають у нас та наших захисниках «фашистів», «хунту», «укропів» – тобто, ворогів, яких слід безжально знищувати. 

 

Ще один цікавий момент рижиківської трагедії: у сільську книгу реєстрації актів громадського стану внесено відомості лише про шістьох загиблих, Помогайбог Михайло серед померлих у 1933 році не значиться. Більше того, вбивства розтягнуті на 4 дні. Так, згідно записів, Удод Павло вбитий 24 травня, Удод Микола – 25 травня, решта четверо – 27 травня.

 

Схоже, маніпуляції робилися з метою змінити обставини загибелі для пом’якшення долі затриманих вбивць. Нам пощастило знайти сліди лише одного з них: Король Іван, 1907 року народження, загинув рядовим на фронтах Другої світової війни. І, відповідно, потрапив на сторінки «Книги пам’яті», тож тепер герой, а його ім’я викарбуване на якомусь із обелісків.

 

Автор: Сергій ГОРОБЕЦЬ,

Український інститут національної пам'яті