|
20 КВІТНЯ: СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ
1917, 20 (7) квітня – в Києві продовжив роботу Всеукраїнський національний конгрес.
Другого дня робота Всеукраїнського національного конгресу відновилася о 12-й годині. Розпочали з прочитання рефератів. Питанням української автономії присвятили свої виступи Михайло Ткаченко, Федір Крижанівський, Валентин Садовський. Потім секретаріат з’їзду оголосив деякі з привітань, яких зібралося понад 350.
Про перший день роботи конгресу за лінком.
Серед виступів особливий успіх мала промова представника Тимчасового уряду, київського губернського комісара Миколи Суковкіна: «Український народ, що протягом довгих років не мав можливості підвищити свій голос для вираження власних потреб і висунення своїх вимог, тепер не тільки може, але повинен висловити твердо і виразно, як він мислить місцеве самоврядування, якого він бажає політичного устрою для всієї України. До цього голосу Тимчасовий уряд чуйно прислухається. В цьому питанні українському народові і лише йому одному належить перше слово… Нехай живе вільна Україна вкупі з вільною Росією!». Вечірнє засідання розпочалося з виступу представника київської ради робітничих депутатів К. Незлобіна, «котрого збори чекали особливо чути після необережних погроз українству “штыками” напередодні з’їзду». Володимир Винниченко писав у споминах із цього приводу: «Руські мали підстави турбуватись з приводу цього конгресу… Але трохи незрозуміло те, що запальним виразником тої тривоги виступила руська демократія, що голова ради робітничих депутатів “соціаліст” К. Нєзлобін загрозив розгоном Конгресу салдатськими штиками».
Однак промовець виступав якщо не лояльно, то цілком толерантно: «Ви з’їхалися, щоб обробити і частково створити той матеріал, з якого відтепер почне будуватися життя. Київська рада робітничих депутатів палко вітає вас і бажає успіху у вашій творчій праці». Далі були ще дві доповіді та кількагодинні дебати. Одним із перших слово взяв поручик Микола Міхновський, який намагався переконати присутніх, що серед нагальних завдань моменту – гуртування солдатів і створення власного війська. Запам’яталися присутнім і слова уманського єпископа Дмитра: «Ніхто мене на цеє не збирав, ніхто сюди не присилав, а послало теє серце, що дала мені матір-Україна». А Олександр Шульгин проголосив про відновлення Української радикально-демократичної партії.
У прийнятій наприкінці резолюції першим пунктом значилося: «Український Національний з’їзд, признаючи за Російськими Установчими зборами право санкції нового державного ладу Росії, в тім і автономії України, і федеративного устрою Російської Республіки, вважає, одначе, що до скликання Російських Установчих зборів прихильники нового ладу України не можуть зостатися пасивними, але в порозумінні з меншими народностями України мають негайно творити підстави її автономного життя».
А другий пункт закріплював провідну роль Центральної Ради у національно-визвольному русі: «Український з’їзд, йдучи назустріч бажанням Тимчасового правительства щодо організації і об’єднання громадських сил, признає негайною потребою організацію Крайової ради (Обласного совета) з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, до чого ініціативу повинна взяти Українська Центральна рада».
Підготував: Сергій Горобець
|