1992, 22 серпня – останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передав клейноди УНР і грамоти про правонаступництво першому Президентові України Леоніду Кравчуку.

Внаслідок більшовицької окупації, з кінця 1920-го уряд УНР перебував в екзилі (вигнанні). Правовими підставами його функціонування стали прийняті 12 листопада 1920-го “Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в УНР” і “Закон про Державну Народну Раду”.

Передача повноважень Президентом УНР в екзилі М. Плав’юком Президенту України Л. Кравчуку. Київ, 22 серпня 1992. Фото: tsdazu.gov.ua.

Протягом майже 72-х років Державний Центр УНР в екзилі репрезентував Україну за кордоном і всіма доступними засобами домагався відновлення незалежності України.

Президентами УНР в екзилі (до 1948-го – головами Директорії) були: Симон Петлюра (1920-1926), Андрій Лівицький (1926-1954), Степан Вітвицький (1954-1965), Микола Лівицький (1967-1989) і Микола Плав’юк (1989-1992).

Після здобуття Україною незалежності надзвичайна сесія Української Народної Ради в березні 1992-го ухвалила постанову про передачу грамоти, заяви, президентської відзнаки (клейнода-хрест Івана Мазепи), президентських печатки і прапора першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.

Урочистий акт передачі відбувся 22 серпня 1992-го в Маріїнському палаці. В офіційній заяві Державного Центру УНР в екзилі зазначалося: “Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки”.

“З великою радістю і сатисфакцією ми прийняли Вашу перемогу, перемогу народу України в 1991 році. Бо саме вона найкраще доказує, що 70 років діяльності ДЦ УНР в екзилі були потрібні Україні! – сказав у своєму виступі з трибуни Верховної Ради Микола Плав’юк. –  Ваша перемога доказала, що ми говорили правду світові, що український народ хоче мати власну, незалежну, демократичну державу. Ваша перемога потвердила, що в один ритм бились і б’ються серця українців, де б доля їх не розкинула, по всіх континентах світу!”.