Офіційний веб-сайт УІНП

ВЕБ-СТОРІНКА "85-ТІ РОКОВИНИ ГОЛОДОМОРУ"

ВЕБ-СТОРІНКА "УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921"

СПЕЦПРОЕКТ "УКРАЇНСЬКА ДРУГА СВІТОВА"

МУЗЕЙ МАЙДАНУ

УРЯДОВА "ГАРЯЧА ЛІНІЯ"

Андрій Любка. Зміна оптики

Автор усвідомлює неуникну маніпулятивність деяких висловлених нижче тез, але пришвидшені процеси зміни суспільних вподобань надають щедру можливість для аналізу й – можливо, дещо поспішних, але від того не менш цікавих – висновків.
 
Отож, російська агресія й російсько-українська війна цілком сподівано винесли з небуття пам’ять про діячів українського національно-визвольного руху, забуті сторінки звитяжної історії, змістили акценти в трактуванні історичних подій. Завдяки недолугості московської пропаганди люди й цілі суспільні прошарки, які ще півтора роки тому ніколи не назвали б себе «бандерівцями», сьогодні носять футболки з такими написами. Жидобандерівці, татаробандерівці, афробандерівці – народна уява досить плідно попрацювала в цій сфері.
 
Природнім є і той факт, що російська пропаганда примусила багатьох людей замислитися над справжньою долею УПА. Мовляв, якщо імперська машина у нинішню інформаційну епоху так безсовісно оббріхує Майдан і Україну, то скільки правди про українських націоналістів було в радянських історичних підручниках? Ці тектонічні зміни, множинні знаки запитань, що виникають у свідомості пересічних українців, вкупі з тенденційною й прогнозованою зміною ставлення до Росії, русского міра, слов’янської єдності й «трьох братніх народів», формують безпрецедентну в українській історії зміну світогляду українського народу.
 
Війна, а відтак посилена увага до української історії, вихід в теле- й радіоефіри численних програм про цілий паноптикум антиросійських постатей і рухів з нашої історії (Бандера, ОУН, УПА, Мазепа, Петлюра, Крути тощо), широкий процес десовєтизації (знесення пам’ятників тоталітарної доби, перейменування вулиць, усунення елементів декору з символікою СССР), заборона російських фільмів про Другу світову війну і доблесних російських силовиків усіх мастей, ‒ усе це разом у неймовірно стислі строки перехилило чашу терезів суспільної думки на патріотичний бік.
 
Залишилася одна поколіннєва проблема – українці все ж не могли змінити ставлення до Червоної Армії, оскільки без перебільшення кожна українська сім’я тією чи іншою мірою була в цій армії представлена. Тема протиставлення патріотизму й УПА з одного боку, і Червоної Армії й совєтської окупації з іншого, яка роздирала країну всі роки Незалежності, у час російсько-української війни могла стати причиною нових поділів і конфліктів, але не стала. Як завжди, допомогли в цьому російські імперська інтелектуальна недолугість і пиха. Після сумнозвісних слів Путіна, що Росія могла б перемогти у Другій світовій і без України, значна частина нащадків українських вояків Червоної Армії втратила ґрунт під ногами – виходило, що «подвиги дідів» нічого не варті, ніхто їх не цінує.
 
' Підготовані Українським інститутом національної пам’яті наукові розвідки, публікації та виставка «Концтабір Аушвіц – український вимір. Дослідження, документи, свідчення» мудро і вчасно дали підстави українцям пишатися й патріотично захоплюватися українцями-червоноармійцями. 
 
Події ж тижневої давності – вшанування дати визволення концтабору Аушвіц – підтвердили тенденцію до зміни поглядів українців. Значна кількість матеріалів й інформаційних приводів, які розповідали про те, що це саме українці, Український фронт, звільняли цей табір смерті, неочікувано добре були сприйняті всім суспільством. І націоналісти, і російськомовні нащадки ветеранів Червоної Армії однаково ентузіастично поширювали у соціальних мережах матеріали про український вимір цієї події. Виявилося, що люди з затятими антисовєтськими поглядами цілком нормально сприймають інформацію про Червону Армію, подану під іншим кутом зору – з позицій України.
 
Підготовані Українським інститутом національної пам’яті наукові розвідки, публікації та виставка «Концтабір Аушвіц – український вимір. Дослідження, документи, свідчення» мудро і вчасно дали підстави українцям пишатися й патріотично захоплюватися українцями-червоноармійцями. За масштабом і значимістю цей крок до внутрішньо українського примирення можна порівняти лише з Майданом, на якому російськомовні українці виявили себе такими ж патріотами незалежної України, як їхні україномовні побратими. Цю тенденцію – особливо в умовах війни – слід всіляко підтримувати, адже саме зміна оптики чи не вперше за часи Незалежності дозволила українцям з різними поглядами одностайно вшанувати пам’ять полеглих пращурів.  
 
Андрій Любка