"Бувший директор учительської семінарії в Ужгороді відіграв у національному і політичному відродженні Карпатської України велику ролю, – пише про Августина Волошина літературознавець Володимир Бірчак. Його книжку спогадів "Карпатська Україна" видали 1940-го у Празі. – В часі перед світовою війною і в часі світової війни, коли ця країна ще належала Мадярщині і коли наше слово, наша культура й наші люди були тут переслідувані, він належав до тих нечисленних одиниць – їх можна було почислити на пальцях, – які дбали про наше, тоді упосліджене шкільництво. Людина наскрізь чесна, шляхетна, розумна й загально люблена, мав однак кілька прикмет характеру, які в приватному житті можна часом уважати за великі заслуги та незвичайні чесноти, але які в прилюдному житті можуть статися й – злочином. Маю на думці його велику доброту".

Після розпаду Австро-Угорської імперії 1919 року частина України входить до складу Чехословаччини. Формально це – земля Підкарпатська Русь, територія якої майже повторює межі нинішньої Закарпатської області. Дві третини її населення – українці, також багато угорців і євреїв, є словаки, чехи, німці.

 

Влада гарантує українцям широку автономію – власний парламент, можливість самостійно вирішувати питання освіти, мови, релігії. Та уряд не поспішає виконувати взяті на себе зобов'язання. Шанс перебрати ініціативу до своїх рук з'являється наприкінці 1938-го. Тоді через тиск з боку гітлерівської Німеччини під питанням стає саме існування Чехословаччини. 5 жовтня подає у відставку президент Едвард Бенеш. За два дні отримує автономію Словаччина, ще за чотири – Підкарпатська Русь зі столицею в Ужгороді.

УКРАЇНЦІ СТВОРЮЮТЬ ВЛАСНИЙ УРЯД. Прем'єр-міністром стає "русофіл" – прихильник єдності українців з росіянами – ­Андрій Бродій. Посаду державного секретаря обіймає священик Августин Волошин. Дуже скоро виникають розбіжності. Бродій агітує за проведення плебісциту про приєднання краю до Угорщини, яку очолює прогітлерівський регент Міклош Горті. "Волошинці" вимагають посилити співпрацю з Третім рейхом. Ситуацію несподівано вирішують чеські спецслужби.

"Пана прем'єра Бродія в Празі приловлено на гарячому вчинку, коли з угорського посольства ніс у портфелі величезні гроші – на агітацію за поверненням Рутенії гортіївській Угорщині, – оповідає в книжці "Щастя і горе Карпатської України" журналіст Василь Гренджа-Донський. – Його арештовано, а другий політичний авантюрист, Фенцик, втік до Будапешта. Замість Бродія прем'єром іменовано Августина Волошина. Аж тепер чехи в Празі побачили, хто зрадник, а хто про автономію роздумує чесно".

Ужгородом кружляють чутки, що "мадярони" – угорські націоналісти – готують замах на нового прем'єра. ­Гренджа-Донський нотує діалог з Елеонорою Дуткою – ­сестрою Волошина. Він відбувся 27 жовтня.

– Чого ж ви, пані добродійко, плачете, коли ж тепер треба радіти? Ми виграли.

– Боюсь за брата. Тепер він великий пан, голова міністрів. А я воліла б, коли б він був звичайним священиком десь на маленькому селі і жив спокійно. Він тепер не може вулицею пройтись. Його мадяри можуть убити. До нього тепер і достатись не можна. Перед його хатою поліція сторожить.

У БУДИНКУ ОТЦЯ ОБЛАШТОВАНИЙ СИРОТИНЕЦЬ, ВІН ОПІКУЄТЬСЯ ДВОМА ДЕСЯТКАМИ ДІТЕЙ. Коли угорські активісти влаштовують під його стінами мітинг, поліція не втручається. "Вони вже зібрали мітинг і під нашим домом вигукували, кричали, – пригадує Анастасія Халахан, одна з вихованок Волошина. – Напиті були, камінням кидали в наш будинок. Навіть розбили вікно. Ми начали плакати дуже. Коли у вікнах побачили дітей, то схаменулися. А ще хтось там із наших вихователів вийшов і сказав їм: "Що ви робите? Тут же діти живуть!" Отак мадяри нам мстили. Вони нас називали "діти Волошина" і такими українками".

2 листопада у Відні відбувається міжнародний арбітраж, організований Німеччиною та Італією. Августин Волошин приїжджає на засідання, спілкується з журналістами й дипломатами. Проте виступити йому не дають. Постановляють передати Угорщині південну частину Чехословаччини, населену переважно угорцями. Зокрема шматок Підкарпатської Русі – Ужгород, Мукачеве та Берегово з околицями. Тобто найплодючіші землі Закарпаття, бо решта території – це переважно гірські хребти.

– 20 років тому ви втратили Україну. А тепер вам шкода двох міст, – говорить Волошину міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп.

 

Протягом двох тижнів усі державні установи повинні переїхати до нової столиці – Хуста. "Вантажне авто – високий ідеал і тяжка проблема нинішнього евакуаційного дня, – пише Володимир Бірчак. – Вантажне авто, що забере всі твої речі, бо вже сюди не вернешся. Не можеш сказати сусідові: "Уважай на мої речі, а коли проженемо ворога, вернемося!" Кожний громадянин хоче мати вантажника, тому йдуть вони майже на вагу золота. Довгі ряди вантажних авт – одні вивозять урядження бюр, інші хапають і проковтують шафи, столи, крісла приватних помешкань і біжать, утікають з ними. Крім авт, вози селян, запряжені волами й кіньми, а то діти тягнуть малі візки, хапають, чого вантажні авта не в силі проковтнути".

– ЗАКОТИМО РУКАВИ І БУДЕМО ПРАЦЮВАТИ, – ГОВОРИТЬ АВГУСТИН ВОЛОШИН.

Його будинок в Ужгороді конфіскують. І відкривають у ньому угорський "Дім імені регента Гортія".

"Виголошений розсудок на всіх зробив надзвичайно пригноблююче враження, особливо на пана прем'єра, – нотує Василь Гренджа-Донський 9 листопада 1938-го. – Не жалів він за своїм маєтком, бо про нього ані не згадав. Але шкодував найкращу в Европі катедралю, ужгородський замок, василіянський монастир, палати інституцій і свій сиротинець. Клочурак (міністр господарства, промисловості й торгівлі, а пізніше – міністр оборони Карпатської України Степан Клочурак. – "Країна") та інші підбадьорювали його, доказуючи, що ми з своєю самостійністю зискали більше".

30 грудня затверджують нову офіційну назву автономії – ­Карпатська Україна. На державну службу – в поліцію, прикордонні органи – приходять звичайні закарпатці. У школах запроваджують обов'язкове вивчення української мови. Відкривають гімназії, планують перенести Український вільний університет із Праги до Хуста. Ремонтують дороги. Утворюють власну армію – Карпатську Січ, близько 2 тис. вояків.

КАДРІВ БРАКУЄ. М'якотілий Волошин часто призначає на посади людей, не зважаючи на професійні якості. Володимир Бірчак згадує, як прем'єр поскаржився, що не висипається через погану роботу свого секретаря.

– Що не можете через своїх секретарів спати, то не винні тому ваші секретарі, – заперечив Бірчак. – Вони молоді, ще без досвіду. Але винні тому ви, що їх тримаєте.

Бірчак пропонує свого кандидата. Та робить це не особисто – знає, що Волошин відмовить: "Річ взяли на себе люди, які сходилися щодня з паном прем'єром і які мали на нього вплив. Я сказав і своїй жінці, яка заходила часом до сестер пана прем'єра, щоб там вона при кожній нагоді говорила, що наймудрішою людиною на світі є доктор Д. По кількох тижнях ми осягнули своє, телеграфічно покликали доктора Д. до служби. Він не був тим вдоволений, бо держава не могла йому стільки платити, скільки приносила канцелярія. Але справа вимагала того, й він згодився прийняти посаду. До кількох днів, однак, відкликано іменування. Людина, яка збагачувалася інтервенціями в жидівських справах, а опісля торговлею з валютою, представила його, що він – кацап та живе з жидами".

Врешті-решт прем'єр бере собі за секретаря народного вчителя. Переказують, що у перший робочий день той заявив: "Пане прем'єре! Коли мені скажете чистити вам підлогу або робити вашу роботу, яку я умію, то радо буду вам служити. Секретарем вашим не буду, бо не вмію по-німецьки й на справі не розуміюся".

"Люди добрі! І як могли ми утримати в руках цю державу, коли за такі прості, загальнозрозумілі речі, як те, що секретарем прем'єра мусить бути правник і вміти бодай по-німецьки, треба було аж вести війну і її програвати?" – резюмує Володимир Бірчак.

14 БЕРЕЗНЯ 1939 РОКУ НІМЕЧЧИНА НАПАДАЄ НА ЧЕХОСЛОВАЧЧИНУ. Спротиву майже немає. В цей же час угорці атакують Закарпаття. Наступного дня у гімнастичній залі Хустської гімназії відбувається урочисте засідання Сойму Карпатської України.

"Із стін від стелі аж до долівки довгі сині полотна, на них великі золоті тризуби, – описує Володимир Бірчак. – На передній стіні звисали теж від стелі до долівки сині й жовті полотна, посередині на них герб Карпатської України – в правому полі ведмідь, боком, на задніх лапах підвівся вгору, в лівому полі перед ним – сім золотих пасків на синьому полі".

Сойм проголошує незалежність Карпатської України. ­Таємним голосуванням Августина Волошина обирають президентом. Надсилають телеграму Адольфу Гітлеру. ­Обіцяють співпрацю, просять негайно зупинити наступ угорців. О 23.00 німецький консул приносить відповідь: "Німеччина не приймає Карпатської України під свій протекторат. Угорці наступають широким фронтом і Німеччина радить не чинити опору". Тієї ж ночі Волошин своїм авто їде в Румунію. Воякам Карпатської Січі віддає наказ не чинити спротиву окупантам – сили надто нерівні.

– Гітлер нас зрадив, – заявляє президент Волошин журналістам, коли прибуває в Румунію

Волошин помер у тюремній лікарні

– Августин Волошин – це був невисокий, повний чоловік, – згадує льотчик Василь Марчук із Житомирщини. Навесні 1945 року він відбував покарання у Лефортовській тюрмі в Москві за те, що під час війни здався у полон німцям. – Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу віддавав мені. Я не знав жодної молитви, і Волошин вчив мене "Отче наш". Кожного дня розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе – як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, Бандерою і Мельником. Казав, що його звинувачують у германофільстві. Це слово вперше почув від нього, і воно мені запам'яталося. Одного разу в камері Волошин писав заяву на ім'я Молотова. В цій ­заяві зазначав, що його заарештовано ­несправедливо, що він – ­громадянин іншої ­держави.

Радянські спецслужби затримали 71-річного Волошина 15 травня 1945-го у Празі. За тиждень відбувся перший допит. Загалом до 20 червня їх провели вісім, по 3–5 год. кожен. Перебування на чолі Карпатської України чекісти розцінили як буржуазний націоналізм. Також Волошину закидали створення Християнсько-народної партії та спілкування з німецьким міністром закордонних справ Йоахімом фон Ріббентропом.

– Под влиянием окружавших меня националистов и агентов Берлина я скатился и проводил в дальнейшем националистическую деятельность, – свідчив Волошин. – В бытность премьер-министра Подкарпатской Руси допустил организацию и существование банд сичевиков, принятие закона в националистическом духе во время заседания сейма 15 марта 1939 года и избрание в состав сформированного мною правительства Карпатской Украины националистов. Созданное мной УНО – Украинское народное объединение – являлось антисоветской националистической организацией, в задачу которой входило создание в конечном итоге самостоятельной украинской державы путем объединения всех украинских земель, включая Советскую Украину.

19 липня 1945 року Августин ­Волошин помер у тюремній лікарні. Розтин показав його недуги: ­артеріосклероз, артеріокардіо­склероз, ­жовчно-кам'яну й інші хвороби. Кримінальну ­справу закрили – у зв'язку зі ­смертю.

Автор: Ярослав ФАЙЗУЛІН, кандидат історичних наук

Джерело: gazeta.ua