13 листопада 2014 р. у передачі програми «МедіаКратія» Чернігівської міської телеагенції «Новий Чернігів» заступника головного редактора, ведучої Надії Шатун була розглянута тема про геноцид Українського народу 1932–1933 рр., голодомори 1921–1923, 1946–1947 рр. в Україні.

Про катастрофічні події тих часів, обставини та загибель значної частини населення України в цілому й Чернігівщини зокрема, спротив українців нищівній комуністичній політиці та геноциду, наслідки та сучасні аспекти вивчення й аналізу цієї проблематики обговорили представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергій БУТКО, науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті (далі – УІНП), кандидат історичних наук Сергій ГОРОБЕЦЬ, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського, кандидат історичних наук Микола ГОРОХ.

Сергій ГОРОБЕЦЬ нагадав, що за вироком Апеляційного суду у Києві від 13 січня 2010 р. внаслідок геноциду Українського народу 1932–1933 рр. вбито голодом 3 млн. 941 тис. осіб (науковці нарахували кількість жертв від 3,5 млн. до 7 млн. осіб), історики називають масштаби голодомору 1946–1947 рр. десь понад 1 млн. загиблих, а кількість померлих у 1921–1923 рр. дослідники встановити не можуть. Він разом із колегами підкреслив, що незважаючи на такі та інші про катастрофічні наслідки комуністичного панування Український народ вижив і у 1991 р. виборов свободу, незалежну державу.

Микола ГОРОХ наголосив, що відверто нелюдсьска сутність комуністичного режиму під час геноциду Українського народу проявилася і у роботі маловідомої нашим сучасникам мережі радянських крамниць Торгсіну. Тільки на Чернігівщині з 1932 до 1936 рр. за грабіжницькими розцінками влада обміняла переважно звичайне продовольство на 880 кг. золота та 24 т. срібла.

Співробітники УІНП привернули увагу на системну випереджувальну карально-репресивну політику комуністичного режиму у ті часи, яка не обмежувалася тільки депортацією сотень тисяч людей. Так, тільки у 1930 р. під час чекістської операція «Лівобережний штаб повстанських військ визволення України» у т. зв. «Борзнянському центрі» на Чернігівщині у Вертіївці, Ічні, Конотопі, Коропі, Корюківці, Ніжині, Ромнах, Прилуках, Сновську, Чернігові було заарештовано 3400 «потенційних повстанців» і вилучено 628 одиниць зброї. Одним із чисельних прикладів нелюдських розправ за найменший спротив є розстріл у січні 1933 р. безрукого 50-річного інваліда Омелька Дігтяренка за постановою судової слідчої бригади Чернігівської облпрокуратури за фразу «колективізацію роблять для панщини, щоб ми були раби».

У цих умовах чинився потужний спротив проти комуністичної політики закріпачення, пограбування селянства, свідомого знищення українців як нації. Тільки у 1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових протестних виступів, у яких взяли участь за оцінками дослідників біля 1,2 млн. осіб.

Прикладом т.зв. «бабських бунтів» був випадок у с. Шестовиця на Чернігівщині. Юрба з майже 500 жінок напала на бригаду, що вилучала майно у місцевого селянина, якого репресували як «куркуля». Серед відомих фактів збройного опору історики назвали повстання 1931 р. під проводом Якима Рябченка, яке охопило Городнянський, Ріпкинський, Сновський, Менський та Сосницький райони Чернігівщини і було придушено військами.

Ведуча розпитала Сергія БУТКА про ще маловідомий факт допомоги мешканців Західної України голодуючим братам-українцям із східних областей – такий символічний приклад єдності України в умовах сталінського терору. Командування УПА, керівництво ОУН і УГВР у 1947 р. звернулося до населення західних областей рятувати голодуючих зі Сходу. Так, ветеран УПА і ОУН з Івано-Франківська, вже покійний Орест Дичківський у 1990-ті роки розповів історику, що служба безпеки українських повстанців категорично заборонила своїм співробітникам ліквідувати агентуру радянської держбезпеки, яку засилали у натовпи голодуючих з Півдня та Сходу України.

Історики підтвердили та навели приклади, що російський агресор намагається і в 2014 р. в Україні використовувати голод як зброю проти народу. Це наочно демонструє, чому сучасна російська влада, як нащадок комуністичної імперії, так запекло заперечує геноцид Українського народу 1932–1933 років, штучність голоду в 1921–1923 і 1946–1947 роках, і навіть сам термін «голодомор».

Передачу програми «МедіаКратія» ведуча Надія Шатун завершила словами: «Вижили 1933-го. Вистояли 2014-го. Переможемо завтра!»