Загибель Дмитра Клячківського – наслідок трагічного збігу обставин, і свідчення Юрія Стельмащука – лише одна з них.

Усі теорії, що покладають відповідальність за загибель "Клима Савура" на Юрія Стельмащука – "Рудого", так чи інакше засновані на протоколі допиту від 9 лютого 1945 року. Апелює до нього в своєму матеріалі "Винен таки Рудий" і Ігор Марчук.

Такою була версія радянської історіографії – мовляв, чекісти довго не могли вийти на слід Клячківського, аж доки Стельмащук на допиті 9 лютого не розповів, де шукати командувача УПА-Північ.

На підставі цієї інформації заступник наркома Тимофій Строкач терміново наказав провести у Клеванському районі чекістсько-військову операцію для захоплення або знищення "Клима Савура". Зрештою Клячківського вбили. Але щодо протоколу є багато запитань.

Повідомлення заступника наркома внутрішніх справ УРСР Тимофія Строкача про полон Юрія Стельмащука-"Рудого", 27 січня 1945 року.

Якщо протокол допиту 9 лютого точно передає слова полоненого, то з нього чекісти дізналися:

а) що востаннє "Рудий" бачився із "Климом Савуром" на Оржівських хуторах наприкінці листопада 1944 року;

б) що Стельмащук мав зустрітися з Клячківським на Оржівських хуторах у кінці січня 1945 року;

в) що, на думку Стельмащука, "Савур" і досі має перебувати зі своєю охороною на Оржівських хуторах, удень ховаючись у лісі, а вночі на конспіративних квартирах;

г) що Стельмащук може показати чекістам дві хати на заході та на півдні Оржівських хуторів, у яких він був із Клячківським у листопаді.

З часів зустрічі, про яку розповів "Рудий", минуло більше двох місяців. Підпільники, а надто командири найвищого рангу, часто змінювали місце дислокації, тож і Клячківський міг піти. У грудні-січні чекісти провели у Клеванському та сусідніх районах кілька операцій проти повстанців, одну з них – неподалік Оржева.

Генерал-лейтенант Тимофій Строкач

На зустріч, заплановану на кінець січня, Стельмащук не прийшов, бо потрапив у полон.

Відтоді минуло більше тижня, й хоча чекісти намагалися приховати факт захоплення Стельмащука, повністю виключити ймовірність витоку інформації вони не могли. Відомо, що про полон "Рудого" повстанці дізналися вже на другий день.

І останнє: хати, які "Рудий" був готовий показати чекістам, не були постійними схованками "Клима Савура".

А про конспіративні квартири полонений повстанець нічого конкретного не розповів, бо, як зазначено в листі референта Служби безпеки ОУН на Волині Миколи Козака – "Смока", про них не знав.

Із повідомлень заступника начальника слідчого відділу Арутюнова та штабу Внутрішніх військ НКВД відомо про кілька "бесід", які чекісти провели з полоненим ще до його першого офіційного допиту – не пізніше 2–3 лютого.

Отримана з них інформація про "Клима Савура" відрізняється від зафіксованої в допиті від 9 лютого.

За твердженням Арутюнова, "[Стельмащук] припускає, що він [Клячківський – С. Р.] має знаходитися десь на півдні Рівненської області. Останній раз бачив його у листопаді місяці 1943 року, у Стидинському районі Рівненської області". Але Оржівські хутори – це Клеванський район, і не південь, а радше центрально-західна частина області. І про них тут узагалі не згадується.

За даними штабу Внутрішніх військ, "захоплений раніше нашими військами командувач Західної групи "УПА" Рудий показав, що 6 січня ц.р. [підкреслення моє – С. Р.] на Оржівських хуторах, 6 км. східніше Клевань знаходився головнокомандувач "УПА" "Клим Савура", він же "Охрим"". Тут не йдеться ні про начебто заплановану зустріч, ні про те, що Клячківський досі на хуторах.

Чому ж тоді Строкач мав повірити всьому, що Стельмащук сказав 9 лютого, й негайно наказати вже наступного дня провести операцію на Оржівських хуторах із залученням цілих двох бригад внутрішніх військ?

Чекісти загалом, а надто Строкач із його досвідом партизанської боротьби, не були наївними хлопчиками, схильними вірити всьому, що чують на допитах. Отриману інформацію перевіряли, зокрема, за допомогою агентури. Адже раніше полонений говорив інші речі про перебування "Савура".

Допит 9 лютого тривав понад дев’ять годин без перерви й закінчився о 19.40. Про "Клима Савура" Стельмащук говорив наприкінці. А наказ про проведення операції в районі Клевані командування Внутрішніх військ віддало о 22 годині того ж дня – трохи більш ніж за дві години!

Малоймовірно, що за такий короткий час можливо належним чином перевірити отриману інформацію. Тож або чекісти раптом вирішили з третьої спроби просто "повірити на слово" своєму полоненому, заплющивши очі на те, що повідомлена ним на допиті інформація відрізнялася від попередньої.

Або ж таки доводиться визнати, що наказ про проведення Оржівської операції ґрунтувався не на показах Стельмащука на допиті 9 лютого, чи, принаймні, не лише на них.

Бойовий наказ про проведення чекістсько-операції в районі Клевані, 9 лютого 1945 року

До речі, про допити.

"У момент затримання "Рудий", – звітував Строкач своєму керівнику Василеві Рясному, – був у вкрай важкому хворобливому стані – хворий на тиф, крім того у бою він був поранений, і тому допитувати його безпосередньо після затримання було неможливо[…]. Уперше "Рудий" був допитаний 8 лютого 1945 року". 

Імовірно, чекісти таки не могли допитати Стельмащука до 8 лютого – інакше б вони неодмінно це зробили. "Рудий" був у них у полоні з 27 січня, й вони були вкрай зацікавлені в його свідченнях.

Проте йдеться саме про офіційний допит під протокол. Неможливість його проведення зовсім не значить, що до 8 лютого від Стельмащука не намагалися отримати потрібну інформацію. Чекістські документи свідчать, що з полоненим майже за тиждень до офіційного допиту провели кілька так званих "бесід", здобувши певну інформацію про "Савура".

Якими методами ці "бесіди" проводилися, в якому стані на них перебував хворий на тиф "Рудий", можна лише здогадуватись. Згідно з повстанськими документами, Стельмащук навіть 12 лютого не міг ходити сам і мав забандажовані голову та руки, хоча поранений при затриманні був у ногу. Найімовірніше, руки й голова – наслідок дій енкаведистів, які вибивали з полоненого потрібну їм інформацію.

Друга обставина, що не вписується в "канонічну версію", – це плани клеванських чекістів. Ще 5 лютого їхній інформатор повідомив про активність великої групи повстанців, що перебувала біля Суська з 17-18 січня. Клеванські чекісти склали план операції, яку мали провести 6-7 лютого силами райвідділів НКВД та НКГБ.

Василь Рясной – народний комісар внутрішніх справ УРСР (1943–1946)

Але у визначений строк вона не розпочалася. Можна було б припустити, що затримка пов’язана з підготовкою керівництвом НКВД більш масштабної операції на основі показань Стельмащука, якби не одна важлива деталь. "Рудий" назве на допиті місцезнаходження "Савура" у районі Оржівських хуторів… три дні потому.

Обґрунтування наказу на проведення операції в районі Клевані досить загальне: "у населених пунктах, хуторах та прилеглих до них лісах південно-східніше Клевань діють бандгрупи "УПА", місцеві боївки СБ. Крім того за даними органів НКВД переховуються керівні особи "ОУН" (НВРО)".  Як бачимо, про "Клима Савура" згадок тут немає, як і про свідчення Стельмащука.

Наступне: місце загибелі Клячківського. Це не Оржівські хутори, це навіть не поряд із місцем, де знищили охоронний загін "Узбека". Це ліс на північний схід від Суська, про який Стельмащук нічого не говорив. І хоча за даними "Смока" у Суському лісі Клячківський опинився радше випадково, є кілька важливих обставин.

10 лютого Оржівські хутори "Савур" уже залишив. І позаяк операцію Внутрішні війська НКВД розпочали вранці з оточення району щільним кільцем, сталося це ще до прибуття чекістів. У ніч на 11 лютого Клячківський уже перебував у сусідньому Деражнянському районі, звідки ввечері, не знайшовши зв’язку, мусив повертатись до Суського лісу. Там його знайшли за залишками вогнища та свіжими слідами.

Рапорт працівника Клеванського райвідділу НКГБ Шатяєва та документи внутрішніх військ чітко вказують на те, що загін Хабібуліна відпрацьовував ліс поблизу Суська, "діючи за даними Клеванського РВ НКВД та НКГБ", тобто фактично за даними їхньої агентури.

Безпосередні учасники події Шатяєв, Хабібулін та його підлеглі від початку доволі точно подають обставини та місце загибелі "Савура" з прив’язкою саме до Суська – села, розташованого неподалік від Оржева, але на іншому березі річки Горинь.

Натомість, Строкач і його підлеглі постійно наголошують на свідченнях Рудого на допиті 9 лютого. Місце вбивства Клячківського Строкач спершу вказує неправильно, проте з прив’язкою саме до району Оржівських хуторів: "у ході операції 12 лютого ц.р. у лісі, 2 км. західніше [підкреслення моє – С. Р.] села Оржів Клеванського району…", хоча Суськ ближчий до місця загибелі "Савура".

Я вже згадував про "конкуренцію" між двома радянськими спецслужбами – НКВД й НКГБ. Можна припустити, що кожна з них намагалася приписати собі головні заслуги в цій операції, а роль іншої применшити. Тому Строкач, звітуючи керівництву НКВД, робить головною підставою проведення операції показання "Рудого", перші офіційні допити якого він же і проводив.

А оскільки у протоколі від 9 лютого місцезнаходження "Савура" прив’язано до Оржівських хуторів, то до них же прив’язують і місце його загибелі. За документами ж НКГБ картина зовсім інша. Проте версія Строкача дійшла до найвищого керівництва в Москві та згодом стала офіційною.

З оперативного зведення № 48 20-ї бригади Внутрішніх військ НКВС: "12.2.45 Загін 3-ї стрілецької роти 233-го окремого стрілецького батальйону і резерв командира батальйону під командування старшого лейтенанта Хабібуліна, діючи за даними Клеванського райвідділу НКВД і НКГБ, в лісовому масиві /2030/ виявив і знищив бандгрупу 3 осіб, у т. ч. головнокомандувач УПА "Клим Савур"..."

Словом, майже напевно можна стверджувати, що дані з протоколу 9 лютого не були єдиною підставою для проведення Оржівської операції. Чи стала такою підставою інформація, добута чекістами під час проведених раніше "бесід" із полоненим? Можна припустити, що так, хоча повного змісту, точного часу та всіх обставин проведення цих "бесід" ми ще не знаємо.

Проте інформація, яку "Рудий" дав чекістам під час цих бесід, неповна й суперечлива. Можна припустити, що полонений намагався тягнути час і не давав повних даних, аби Клячківський мав змогу залишити Оржівські хутори. Що він і зробив, щоправда, в останній момент.

Загибель "Клима Савура" стала наслідком збігу низки несприятливих обставин. Клячківський знехтував вимогами конспірації, надто після того, як "Рудий" у кінці січня не прибув на заплановану зустріч.

8 лютого до нього не прибув кінний загін Миколи Якимчука – "Данила", з яким вони мали перейти з Рівненщини до сусідньої Волинської області. Не зміг, коли був поза межами чекістського оточення в Деражнянському районі, відшукати зв’язок до місцевого керівника СБ Степана Янішевського, тому мусив повернутись в околиці Суська. І навіть дрібниці – невчасно розведене вогнище, яке привернуло увагу бійців Хабібуліна.

І зрештою, якби клеванські чекісти провели-таки свою заплановану операцію 6-7 лютого у районі Суська, то невідомо, чи загін Хабібуліна та Шатяєв узагалі "відпрацьовували" б цю територію під час Оржівської операції.

Без цього трагічного збігу фінал історії "Клима Савура" міг бути зовсім іншим.

Сергій Рябенко

Джерело: Історична правда