Публічна дискусія на тему "Декомунізація: війна пам’ятників" відбулася в Українському кризовому медіа-центрі. Серед питань, які породжують суперечки навколо декомунізації – питання колективної історії, колективної та індивідуальної пам’яті та ідентичності.

Фото dw.com

"Ми усвідомлюємо необхідність цих змін і жодним чином не заперечуємо необхідність втілення цих законів, але хотіли б наголосити на тому, що у деяких моментах поспіх небезпечний, бо є глибші речі, які не лежать на поверхні», – зазначила організатор дискусії Владислава Осьмак, керівник центру урбаністичних студій Національного університету «Києво-Могилянська академія», 

“Коли говорять про те, що має бути знищене все радянське – це об’єктивно неправда. Коли говорять, що має бути нівельоване як шар, як напрямок і стиль соцреалізм – це також неправда», – підкреслила Аліна Шпак, перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті.

“Приклади, коли місцева влада не хоче брати на себе відповідальність, в тому числі і в процесах декомунізації — це один із наслідків совка. Переважна більшість процесів декомунізації рухається з ініціативи громадськості — і це свідчення декомунізаційних змін в широкому значенні — а саме зміни свідомості від пасивного суспільства, яке живе в умовах тоталітаризму, до активних громад, — зауважила перша заступниця голови УІНП.

Вона нагадала, що станом на осінь 2013 року в Україні було приблизно 2,5 тисячі пам’ятників Леніну. За період Революції гідності демонтували близько 600 із них, ще тисячу – після ухвалення декомунізаційних законів. Крім того, у рамках виконання закону мають бути перейменовані близько 1000 населених пунктів. Остаточне рішення щодо перейменування наразі прийняли стосовно 175 населених пунктів. Здебільшого обирали між історичною назвою міста та іншими варіантами, запропонованими місцевою громадою.

Більше інформації та відеозапис дискусії дивіться на сайті Українського кризового медіацентру.