Польський генерал А. Лістовський, Головний отаман Армії УНР С. Петлюра, військовий міністр УНР В. Сальський, командир 6 дивізії Січових Стрільців М. Безручко

В квітні-травні 1920 р. польсько-українські війська швидко просувались вглиб українських земель, а на початку травня увійшли до Києва. Та їх переможна хода в червні була зупинена: по всій лінії фронту почався контрнаступ більшовицьких військ. Чисельно радянські сили не переважали об’єднані польсько-українські збройні формування, натомість відчутною була їх перевага у кавалерії, що при розтягуванні польських частин вздовж лінії фронту і за відсутності у них великих резервів давало значну перевагу при проведенні контрнаступу супротивнику. Червона армія швидко просувалась в західному напрямі і вже на початку липня вийшла до р. Збруч – умовний кордон між українськими та польськими територіями. 11 липня 1920 р. радянським представникам у Великій Британії було вручено ноту лорда Керзона з пропозицією зупинити більшовиків на лінії Гродно – Брест – Рава-Руська – Перемишль (відома пізніше як «лінія Керзона»), однак, Москва її відхилила.

Наступ на Варшаву було вирішено провести силами одного Західного фронту. Південно-Західний фронт мав окреме завдання – захоплення Львова. 13 – 25 серпня розгорнулась масштабна Варшавська битва, яка увійшла в історію під назвою «Диво на Віслі». Війська Тухачевського атакували місто із заходу. Завдання оборони столиці лежало на армії генерала Галлера. Наступ Червоної армії мав успіх і все йшло до захоплення Варшави, проте, 16 серпня розпочався переможний контрнаступ польських військ. Війська Армії УНР чисельністю близько 20 тисяч осіб також брали участь у Варшавській операції і крім того, вдала оборона столиці була б неможливою без звитяги українців під Львовом та Замостям.

Події польсько-радянської війни на мапі

Натомість, продовжувалось військове протистояння Армії УНР та червоних  частин в районі р. Дністер. Так, протягом п’яти днів (19 – 24 серпня) українські збройні формування тримали фронт від румунського кордону до м. Єзуполя. 24 серпня радянські війська перейшли р. Дністер і рушили у напрямку м. Городенка. Там вони вступили у бій з частинами 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР, в результаті якого більшовиків відкинуто на східний берег Дністра.

Польський агітаційний плакат періоду польсько-радянської війни

Наприкінці серпня частини Армії УНР вели запеклі бої з червоноармійцями. Українські військові продемонстрували приклади героїзму та жертовності у боротьбі з ворогом. Чого варта історія старшини Тихона Хилюка, який під час спроби більшовицьких частин форсувати Дністер 28 серпня 1920 р. біля с. Комарівка, прикрив тили 9-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР кулеметним вогнем. Стримуючи натиск радянських військ, Тихін Хилюк не залишив вогневої позиції. В цій битві він був важко поранений. Наступного дня Хилюк помер, поховали його з військовими почестями на цвинтарі у м. Нижнів. Завдяки героїзму Тихона Хилюка, а також його побратимів, зокрема хорунжих Василя Кривли та Костя Пашкевича, вдалося відбити наступ частин Червоної армії та зберегти основний склад 9-ої бригади.

Ще однією «гарячою точкою» протистояння у польсько-радянській війні стала оборона Замостя 28 серпня – 2 вересня. 19 серпня 6-а дивізія Січових Стрільців полковника М. Безручка після численних сутичок з частинами 1-ї Кінної армії С. Будьонного відійшла до Замостя і зайняла тут оборону. Саме полковник Армії УНР – Марко Безручко став на чолі оборони міста, його заступником був начальник штабу 6-ї дивізії Січових Стрільців – Всеволод Змієнко. Довкола міста була зведена лінія укріплень, завдяки якій можна було стримати натиск супротивника. Радянські війська здійснили дві спроби захопити штурмом місто – 29 та 30 серпня. Проте, всі їх атаки були відбиті захисниками фортеці. Коли вже здавалось, що ворог прорвав оборону та вдерся до міста, українська сотня контратакою відкинула противника. Завдяки вдало підібраній військовій стратегії, злагодженості дій та звитязі українських та польських оборонців вдалося не тільки зупинити, але й відтіснити переважаючі сили ворога. З великими втратами війська С. Будьонного відступили, крім того, на допомогу оборонцям Замостя поспішали польські військові формування.

Марку Безручку та Всеволоду Змієнку було присвоєно звання генерал-хорунжих Армії УНР. Їх дії та, зокрема, участь 6-ї дивізії Січових Стрільців у польсько-радянській війні періоду літа – осені 1920 р. мала суттєве значення як для успішних дій польських збройних формувань під Варшавою, так і загалом для вдалого контрнаступу польсько-українських військ по всій лінії фронту восени 1920 р.

Активні військові дії та значні людські та матеріальні втрати змусили колишніх супротивників заговорити про припинення вогню. 12 жовтня 1920 р. польська сторона без узгодження дій з українськими союзниками уклала перемир’я з Радянською Росією. А вже в березні 1921 р. в Ризі був підписаний мирний договір між Польщею з однієї сторони та радянськими Росією і Україною з іншої, який завершив польсько-радянську війну. Інтереси Української Народної Республіки при цьому не були враховані і армія УНР залишилась сам-на-сам у своїй боротьбі з червоними силами. Збройне протистояння продовжувалось весь жовтень та листопад 1920 р. Під тиском радянських військових формувань війська УНР 21 листопада були змушена перейти Збруч. На польській території українські вояки були роззброєні.

Під час польсько-радянської війни 1920 р. українська сторона надала суттєву військо-політичну допомогу Польщі та зарекомендувала себе в якості надійного партнера. Завдяки грамотним тактичним діям українського командування Армії УНР, героїзмові та звитязі рядових військових, вдалося не просто зупинити більшовицьке просування на захід та відвернути трагедію під Варшавою, але й, в ґрунті речі, зірвати більшовицькі плани «всесвітньої революції».