Олександр Зінченко

Над Кенгіром, ширяючи у струменях степового вітру, підіймався повітряний змій. Його призначенням було донести за межі табірної зони правду про повстання. Спеціальний пристрій мав скинути листівки з висоти у степ і далі – у Джесказган.

Там спецслужби поширювали найнеймовірніші чутки про "повстання самців", про те, що заводіями усієї цієї веремії були осатанілі чоловіки, що прагнули пробитися на територію жіночої зони. Правдива історія була геть інша і цю правду охорона, що контролювала периметр зони, намагалися за її межі не випустити.

Спочатку повстанці пробували запускати повітряні кулі із надписаними вимогами. Але охорона розстрілювала ці кулі з автоматів, і вони падали без жодної користі.

Повітряний змій був байдужий до пострілів: кулі проходити повз чи крізь нього, ніяк на його підйомну силу не впливаючи. Листівки розліталися далеко у степ, і тоді охоронці мусили бігти і збирати їх там, посеред червоних маків.

Врешті-решт, охорона знайшла новий спосіб боротьби: змій-перехоплювач. Це була найсюрреалістичніша картина, яку може намалювати людська уява: з-за високої саманової стіни Степлагу тягнулися тонкі мотузки до неба, до слів правди у списаних дрібними літерами обривках паперу. З іншого боку молодий лейтенант у фуражці із синім околишком керував змієм-перехоплювачем.

Повітряний бій не міг тривати довго. Раніше, чи пізніше змій-перехоплювач переплутувався із змієм-"бомбардувальником" і разом вони стрімко падали з-під небес на землю. Повітряний бій повітряних зміїв. Сюрреалізм.

Графічне свідчення учасника повстання Юрія Ференчука.

Кров Кенгіра. Картон, олійні фарби, 1993.

Якби я колись хотів написати кіносценарій про Кенгірське повстання – цей замір був би приречений на провал:  боюсь, жодний продюсер у будь-якій країні світу не взявся б за його реалізацію. У сюжет просто б не повірили: так не може бути у житті. Жодний голлівудський сценарист із найвідірванішою уявою просто не здатний збагатити сюжет подробицями, які насправді мали місце. 

Повстанню судилося вирувати іще лиш декілька днів, коли охорона розпочала розбирати стіни зони, щоб через ці пролами ввести війська і танки. Усе перемінилося: конвой ламав стіни, а табірники її відбудовували знову. Невільники мусили самі і добровільно відбудовувати стіни своєї в’язниці, щоб знайти за ними захист.

Щоб знову "не пришили" антирадянщину повстанці на стінах бараків писали гасла: "Да здравствует Советская Конституция!" "Да здравствует Президиум ЦК!" "Да здравствует советская власть!" Оруел навряд чи був здатний вигадати подібне.

Інші гасла мали більш доречний зміст: "Требуем приезда члена ЦК и пересмотра наших дел!" "Долой убийц-бериевцев!" "Жёны офицеров Степлага! Вам не стыдно быть женами убийц?"    

Повстання почалося після вбивства. Невдовзі по Великодню колона українських хлопців привіталася із зустрічною колоною молодих жінок, яку вели у робочу частину зони: "Христос воскрес!" - "Воістину воскрес!" - традиційно відгукнулися дівчата. У наступну мить світ був прострілений автоматною чергою.

На землі лишилося лежати півсотні тіл: 13 загинуло на місці, 5 осіб згодом померло у лікарні, 33 були тяжко поранені. Згодом слідство встановило, що жодних підстав для застосування зброї не було. 

У цій історії знайдеться усе, що потрібно для історичної драми: той, хто був закоханий через листи, записочки і короткі погляди через колючий дріт,  хто був заочно повінчаний священиками усіх наявних у зоні конфесій – усі вони нарешті змогли потриматися за руки коханих. Мури, що розділяли чоловічу і жіночу зони, мури, що розділяли долі, впали.

Це кохання мало несподівані наслідки: воно знищило Імперію Зла. 

Я пишу ці рядки в ніч на 26 червня, рівно через 60 років після того, як Кенгірське повстання було роз’їжджене танками. 26 червня о 4 годині ранку в зону було введено 1 600 солдат із 98 собаками, 3 пожежні машини та 5 танків Т-34.

Сотні українських жінок у святкових вишиванках встали перед танками і взялись за руки. Танки не зупинилися.

Семен Рак разом із своєю коханою взялися за руки і кинулися під танк. Литовець Альфонсас Урбанас опинився у протилежній ситуації: він на все своє життя запам’ятав, як його відштовхнула від танка дівчина-українка у вишитій сорочці. Врятувала ціною свого життя.

За свідченнями очевидців, зранку зона була буквально залита кров’ю. Вранці на машини скидали понівечені танками тіла. Стверджують, що 26 червня 1954 року загинуло від 600 до 700 осіб. 

Здавалося, що ранок того дня приніс повстанню остаточний програш, а жертви є марними. Але Великі ГУЛАГівські повстання – Кенгірське було останнім з них –  змусили змінитися радянську систему. У 1956 році на Хрущова не осяяння зійшло – він мусив включити "Відлигу", бо система вже не могла контролювати навіть табори, Архіпелаг ГУЛАГ. Тоталітаризм не міг "лібералізуватися". Тількі-но "гайки відпустили" - система "разболталась" і почала руйнувати сама себе.

Історія Кенгірського повстання – це урок того, якою потужною може бути "сила безсилих": те, що спочатку видається безнадійною поразкою у довшій перспективі обертається на перемогу. 

Історія Кенгірського повстання спростовує міф про те, що Україні незалежність дісталася без зусиль і без крові. Кенгір – повстання Любові – був одним із тих історичних кроків, що врешті-решт привели до Незалежності. СРСР зруйнувала любов. Любов до Свободи.