Українським інтелектуалам дуже складно боротися з російською пропагандою, бо вона ґрунтується не на інтелекті, а на брехні. Таку думку висловив відомий філософ, письменник, дисидент, учасник Ініціативної групи «Першого грудня» Євген Сверстюк під час своєї лекції «Один в полі воїн: де проходить український інтелектуальний фронт» у Національному музеї «Тюрма на Лонцького» в рамках Форуму видавців у Львові.

Євген Сверстюк переконаний, що досягнення Росії в пропаганді не є інтелектуальним продуктом, тому українським інтелектуалам боротися проти неї практично неможливо: «Це не робота інтелекту, а найдешевший спосіб обдурювати людей. Якщо говорити про роботу інтелекту — то це здатність прораховувати кроки наперед і розуміти, що брехня має короткі ноги і не може бути фундаментом. А в російській пропаганді взагалі немає орієнтації на фундамент правди, тому для українських інтелектуалів це як розв'язування задачі без елементарних даних, а тільки припущення».

На думку Євгена Сверстюка, кожен українець має оголосити воєнний стан у своїй душі і мобілізуватися на своєму фронті: «Якщо нація, яка обороняє свій край, є мобілізована духовно, то таку націю неможливо перемогти. Один в полі воїн — це перше гасло кожної людини, кожен має бути воїном і воювати там, де може бути успішним і не перекладати свою роботу на інших».

Розмова з Євгеном Сверстюком пройшла в рамках спеціальної програми 21-го Форуму видавців «Історичний фронт. Як історія змінює майбутнє», організованої Центром досліджень визвольного руху та Національним музеєм-меморіалом «Тюрма на Лонцького».

Переглянути відеозапис з лекції Євгена Сверстюка можна на youtube-каналі ЦДВР за посиланням.

Євгенові Сверстюку 85 років. Народився на Волині. Закінчив Львівський університет ім. І. Франка. У 1960-х його чотири рази звільняли з роботи з політичних мотивів. До арешту в 1972-му працював відповідальним секретарем редакції «Українського ботанічного журналу». Активно писав для самвидаву. За статтею «антирадянська агітація» був засуджений до семи років таборів суворого режиму і п’яти років заслання. У таборі неодноразово оголошував голодування, регулярно потрапляв до карцеру. Після повернення до Києва працював столяром. У 1993 році обраний президентом українського ПЕН-клубу. Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка. Редактор релігійної газети «Наша віра». Учасник Ініціативної групи «Першого грудня».