Саме йому належить спростування тези про начебто походження назви «Україна» від давнього племені укрів. Не маючи університетського диплому, він став одним із найосвіченіших осіб своєї доби. Прагнучи відстояти інтереси польського народу і зберегти польську ідентичність, він прислужився і Україні. Тарас Шевченко шанобливо відгукувався про Чацького у поемі «Варнак», а у Житомирі є скеля «Голова Чацького».

 

Народився Тадеуш Чацький 28 серпня 1765 р. на Волині, у с. Порицьк, що належало давньому польському шляхетському роду. З трирічного віку, після смерті матері, протягом п’яти років виховувався у сім’ї дядька. Тут він отримав першу освіту у приватних вчителів, а повернувшись до родинного маєтку, не полишав занять і продовжував самоосвіту. У цій справі хлопець досяг неабияких успіхів, маючи у своєму розпорядженні батьківську книгозбірню з понад 20-ма тисячами книжок та рідкісних документів.

 

Завдяки родинним зв’язкам при дворі короля, Чацького прийняли помічником до Коронного надвірного суду, а також залучили до роботи у Варшавському архіві. У цей час юнак продовжував студіювати право, вивчати історію та основи політики.

Значним успіхом у просуванні по службі було призначення Чацького членом фінансової комісії, завданням якої був контроль над митницею, торгівлею та промисловістю. Умовами перебування на посаді такого рівня була приналежність до шляхетського стану землевласників та віковий ценз понад 23 роки. Чацький на той час не досяг такого віку, але його особисті чесноти переважили.

Авторитет Чацького настільки стрімко зростав, що від фінансової комісії його було делеговано до сейму, де він повсякчас відстоював реформаторські ідеї, що стосувались економічних перетворень у країні. Він наполягав на необхідності набуття та вдосконалення знань талановитою молоддю у кращих європейських університетах. Він власним коштом оплачував студентам навчання за кордоном, прагнучи перетворень на польських землях за рахунок ентузіазму та наполегливості молодих, обдарованих та освічених поляків.

Здійснюючи ревізії доріг, Чацький багато подорожував територією Польщі і захопився складанням гідрографічних карт, користь від яких він вбачав не лише для науки, але й розвитку судноплавства. Він наполягав на розбудові річкового та морського торгівельного флоту, і вважав неподобством не використовувати ресурс, який «природа надає країні для її розвитку та процвітання».

Хист підприємця підштовхнув Чацького отримати дозвіл на проведення ярмарків. Згодом разом з товаришами він заснував торгівельну судноплавну компанію, яка займалася продажем подільського зерна. На спеціальних суднах збіжжя транспортували до Одеського порту, звідки морем переправляли на європейські ринки.

Водночас Чацький займався громадською, просвітницькою, доброчинною діяльністю та не полишав колекціонування старожитностей. Він продовжував поповнювати власну бібліотеку рідкісними виданнями, здійснював історичні дослідження. У 1800 р. за його сприяння було утворено Варшавське товариство приятелів наук для збереження польської мови. Діяльність Чацького розгорталась на тлі трьох поділів Польщі між Пруссією, Австрією та Росією. Після останнього поділу 1795 р. держава Річ Посполита припинила своє існування, тож перед польською інтелігенцією постало завдання збереження ідентичності в умовах існування у складі інших держав.

Після коронації російського монарха Олександра І, який прихильно ставився до польської аристократії, ситуація на польських землях дещо змінилась. Завдяки протекції свого приятеля Адама Чарторийського, який був близьким до російського імператора, Чацький став таємним радником, а у 1803 р. інспектором («візитатором») шкіл Київської, Подільської та Волинської губерній. Період перебування на цій посаді став найбільш плідним у житті Чацького та розкрив його найкращі якості у повній мірі.

Ситуація з освітою у даному регіоні була катастрофічною. На початку ХІХ ст. у зазначених трьох губерніях нараховувалось лише 5 училищ. Внаслідок невпинних зусиль Чацького у 1813 р. тут функціонувало вже 126 приходських училищ. Виконуючи місію реформатора у галузі освіти, Чацькому вдалось винайти своєрідну модель фінансування навчальних закладів. З цією метою створювались спеціальні фонди («фундуші»), донорами яких була заможна польська шляхта, що прагнула відновлення польської державності, а відтак ладна була підтримувати освітянські та культурні осередки на території Волині. Коштом цих фондів постали нові школи у Вінниці, Житомирі, Бердичеві, Луцьку, Клевані, Барі.

У 1805 р. завдяки клопотанням та фінансовій підтримці особисто Тадеуша Чацького та Гуго Колонтая (польського громадського та політичного діяча) відкрилась Кременецька гімназія, яка протягом нетривалого часу перетворилася на ліцей і стала своєрідними «волинськими Афінами». Гімназія була створена на зразок західноєвропейських університетів з власною друкарнею, кабінетами фізики, нумізматики, мінералогії, обсерваторією, ботанічним садом, унікальним бібліотечним зібранням (понад 15 тисяч томів рідкісної літератури), яке Чацький придбав власним коштом спеціально для гімназії у польського короля Станіслава ІІ Августа. У книгозбірні зберігалися Острозька Біблія та Литовський статут 1588 р.

Для залучення обдарованих дітей до навчання були зняті обмеження майнового та станового характеру, що відкрило двері до знань дітям із незаможних родин. Також тут опановували науку не лише поляки, а й представники інших народів. Попри чисельні труднощі, навчальний заклад досяг неабияких успіхів і став добре знаним не лише в Російській імперії, а й поза її межами. За взірцем Кременецької були відкриті гімназії у Києві, а після смерті Чацького – у Вінниці. Його діяльність була гідно оцінена мешканцями Волині, які увічнили пам’ять про нього медаллю, викарбуваною ще 1809 р.

Після придушення польського повстання 1830–1831 рр. уряд Російської імперії заходився ліквідовувати осередки «польського духу», закривши при цьому багато шкіл на території Волині, Поділля та Київщини, а Кременецький ліцей у 1833 р. перевівши до Києва. Відтак, на базі Волинського ліцею у 1834 р. в Києві постав університет Св. Володимира, що успадкував не лише традиції свого попередника, а й розкішну бібліотеку, гербарій, кабінет образотворчого мистецтва, нумізматичну, зоологічну, мінералогічну колекції.

Науковий доробок Чацького складається з історичних розвідок, праць з педагогіки, права та нумізматики. Також він розробив та видав географічні карти України та Литви. Йому належить спростування тези про походження назви «Україна» від слов’янського племені укрів, що начебто з’явилось на цій території із Заволжжя і оселилося по обох берегах Дніпра. Чацький обстоював думку про те, що назва «Україна» з’явилась у ХV ст. і походила від позначення окраїнних земель ареалу проживання певного населення. Також він вивчав етимологію слова «козак», яке, на думку автора походила від назви половців-кипчаків, які оселилися на дніпровських порогах і стали називатись козаками (кипчаками).

Свого часу автор «Історії Русів» у передмові до твору вступив у полеміку із невідомим польським істориком щодо походження назви «Україна» та козацтва. Існує припущення, що тим польським автором міг бути Чацький.

 

 

Помер Тадеуш Чацький 8 лютого 1813 р. від інсульту, що спричинився внаслідок фізичного та нервового перенавантаження. Похований він у с. Порицьку, а от його забальзамоване серце в урні, з написом: «Де багатство твоє, там і серце» знаходилось у бібліотеці Кременецького ліцею. Згодом урну перевезли до родинної усипальниці Чацьких у Порицьку. Ще наприкінці ХVІІІ ст. тут було збудовано костьол, в якому власне і знаходилась труна Чацького, а біля вівтаря, за спогадами очевидців, до 1920 р. перебувала рака з серцем. Під час Першої світової війни будівля костьолу зазнала пожежі. При відступі російські війська спочатку пограбували храм, а потім підпалили, хоча внутрішня частина частково уціліла. Палац Чацьких у цей же час був пограбований та спалений австрійцями, відтак були знищені неоціненна колекція книжок, архів, колекція старожитностей, картини. У 1920 р. більшовики вдруге пограбували храм і цього разу урна з серцем зникла.

У роки Другої світової війни костьол став місцем страти мирних жителів. Дослідники стверджують, що там нацистами було страчено 120 поляків. Сам костел згодом було підірвано, а доля усипальниці Чацьких обросла низкою питань. Місцеві старожили розповідають, що поряд з входом до костелу стояли статуї, біля однієї з яких уже після війни було поховано залишки Тадеуша Чацького. Тож, мабуть тіла усієї родини Чацьких досі перебувають в усипальниці, крім тих, що під час та після війни закопали біля статуї. Отже, пошук місця захоронення тіла Чацького наразі відкрите і є важливим завданням для українців та польсько-українських відносин.