У нас насправді не було часу як слід осмислити події минулої зими — війна захлиснула країну, коли ми ще не встигли полічити вбитих на Інститутській. Через рік після початку Майдану в державі так і не почалися реальні реформи, гривня зазнала небаченого краху, винних у розстрілах не покарано, навіть під пам’ятник Небесній сотні ще не заклали перший камінь. 

Проте якби не Революція Гідності, Україна перетворилася б на концтабір, кажуть українські історики. Сьогодні вони дають перші оцінки тому, що з нами сталося і що відбувається тепер, припускають, що було б, якби цього не сталося, по крихтах збирають та зберігають артефакти. Виявляється, один із символів Майдану — ялинку з банерами — не втрачено; у надійному місці вона чекає на переїзд до музею революцій.

Процес триває

“Майдан — це те, що увійде не лише в історію України, а й в історію світу, як певний переломний пункт. Для українців переломний тому, що ми зупинили своє падіння в минуле й отримали шанс на майбутнє”, — каже директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Чи можна буде ці події вповні вважати революцією, покажуть наступні роки, те, як зможемо цим скористатися. Переможуть реальні зміни на краще чи контрреволюція. Тобто, процес триває, він іще не завершений. Ми ще не маємо нової економіки і правоохоронної системи, але й проросійські недемократичні сили дуже ослабли. “Справа в тому, що революція передбачає дуже масштабні суспільно-політичні зміни, які відбуваються не тільки впродовж короткого часу (не лише скинути диктатора), а переходять у щось системне, тривале, якісне. Інший рівень життя за іншими правилами. Ми на Майдані отримали певний заряд енергії, він має бути конвертований у дії, що реально змінять країну. Тільки тоді ми зможемо говорити, що революція таки вповні відбулася”, — коментує історик. 

Втім, це не значить, що ми не можемо вже використовувати слово “революція”. “Для кожного, хто вийшов на цей Майдан, ризикував своїм здоров’ям і життям, це вже була революція свідомості. Через це вона й дістала назву Революція Гідності. Бо для кожного учасника вона стала особистою революцією, вона відбулась на персональному рівні. А ось чи стане вона ще й суспільно-політичною — покаже час і наявність змін”, — пояснює Володимир В’ятрович.

Триває також і геополітична, національно-визвольна революція. “Революція Гідності продовжується, продовжується у протидії українців російській агресії та тим маргінальним сепаратистським середовищам на Сході. Війна за незалежність України, війна, в тому числі, з радянським тоталітарним минулим триває”, — вважає директор музею “Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий. Писати ж підручники та офіційну історію наразі зарано, вважає Забілий, бо ми ще не все до кінця розуміємо. Для об’єктивного подання фактів має минути трохи часу. І головне, війна має завершитися, а Україна мусить повернути втрачені території, зокрема Крим.

Якби не...

“Якби не Майдан, у країні був би концтабір, — стверджує Володимир В’ятрович. — Ті, хто активніший, перебували б нині в ув’язненнях. Війни просто не треба було б, бо Україна повністю була б підконтрольна Росії. А ті, хто б цього не бажав, були б або політв’язнями, або фізично знищені. Що сталося б з Україною, якби не було Майдану, найкраще продемонстрували січень-лютий 2014 року, коли людей почали масово заарештовувати, викрадати, катувати, вбивати, кидати за ґрати”.

“Як ми бачимо сьогодні, позиції для розгортання військових дій Росія створювала не один рік і навіть не п’ять. Революція була лише приводом, а не причиною. Тому агресивність політики Путіна до України проявилася б все одно, може, в іншому вигляді, мала б іншу сутність, але була б обов’язково”, — вважає Руслан Забілий.

Революційний музей в Українському домі

Є ініціатива під назвою “Музей Майдану — музей свободи”, яка об’єднала кілька майданних ініціатив, розповідає Володимир В’ятрович. Координують процес Міністерство культури та Інститут національної пам’яті. Вирішено не обмежуватися Майданом 2013-2014 років, а захопити також Революцію на граніті 1990 року та Помаранчеву революцію 2004 року. Нині збирають експонати, документують історію — записано вже більш як 300 інтерв’ю активістів та моральних авторитетів (відео та аудіо), дискутують та визначають, яким би мав бути той музей. Він однозначно має бути сучасний, максимально інтерактивний. На думку фахівців Інституту національної пам’яті, найбільш доречне місце для революційного музею — Український дім на Європейській площі. Ця будівля не раз була в епіцентрі подій, її історія тісно пов’язана і з Помаранчевою революцією, і з Євромайданом. Крім того, це досить велике приміщення, помістяться і великі експонати. Лист до Президента України з проханням передати Український дім під музей Інституту національної пам’яті вже надіслав. Приміщення належить до Державного управління справами, тобто перебуває безпосередньо в компетенції гаранта, на чию позитивну відповідь дуже розраховують історики.

Серед уже зібраних експонатів є намети, щити, шоломи, бруківка. Найцікавіший — так звана “йолка”. Так, так, саме та ялинка, яку намагалися встановити у ніч на 30 листопада, з усіма банерами-плакатами на ній станом на серпень 2014 року. Ялинку вдалося врятувати з рук комунальників, які “зачищали” Майдан перед Днем Незалежності. Символ Майдану мав перетворитися на купу сміття, але історики вготували йому кращу долю — стати окрасою революційного музею. Сьогодні “йолка” в розібраному стані зберігається у музеї Великої Вітчизняної війни, інші артефакти — у фондах музеїв Гончара, історії Києва. Сьогодні також тривають пошуки “революційного піаніно”. Одне таке виїхало за межі України (його придбав іноземний колекціонер), ще одне згоріло на барикадах 18 лютого. Але є інформація про ще два піаніно, які забрали собі приватні люди. З ними ведуть перемовини про передання до музею. Також вдалося розшукати людину, яка зберігає десь за Києвом спалені під час боїв вантажівки. А ще історики мають намір знайти водомет, яким поливали людей і який кудись зник.

Джерело: Ратуша