Минуло 70 років від тоді, коли з Криму протягом 18-20 травня 1944 року було депортовано 191014 кримських татар. Це була остання з низки депортацій населення півострова, які почалися з моменту першої анексії Криму Російською імперією ще у ХVIII ст. 

Напередодні Дня пам’яті на круглому столі «Крим депортований (до 70-річчя депортації кримськотатарського народу)» широкий спектр питань з історії Криму, пов’язаних з депортаціями кримських татар протягом останніх 200 років обговорили українські дослідники: Володимир В’ятрович – директор Інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук; Алі Хамзін – прес-секретар Меджлісу кримськотатарського народу; Богдан Короленко – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Українського інституту національної пам'яті; Олена Любовець – доктор історичних наук, завідувач відділу Українського інституту національної пам'яті; Олександр Лисенко – доктор історичних наук, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії НАН України; Едіє Муслімова – директор видавничого дому «Тезис» (АР Крим) та Ігор Мельник – молодший науковий співробітник Українського інституту національної пам'яті.

Директор українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, відкриваючи круглий стіл, повідомив про те, що в Києві на державному рівні відбудеться ряд заходів з нагоди вшанування пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, сімдесяті роковини якої припадають на 18 травня 2014 року.

На його переконання, слово «депортація» є одним із новотворів 20-го століття, які почали з'являтися поряд з такими термінами, як «геноцид» та «концтабір»: «Вони несли за собою дуже вбивчий контекст, означали масові вбивства чи ламання доль дуже великої кількості людей. На жаль, цим 20-те століття й увійшло в історію, як століття масових злочинів супроти цілих національних спільнот. І найбільше тут відзначилися два тоталітарних режими – нацистський та комуністичний».

За словами директора Українського інституту національної пам'яті, депортація, здійснена сталінським режимом у 1944 році, стала по суті ще одним виявом геноциду і завдала страшних втрат культурних, економічних, соціальних кримськотатарському народу. «Ці втрати помітні досі, вони мають помітний вплив і сьогодні на життя цілого кримськотатарського  народу», – додав він.

В'ятрович наголосив, що 70-ті роковини вшанування пам'яті жертв цієї злочинної операції відбуваються на тлі вкрай тривожних подій, пов'язаних із російською анексією Криму.

«Владімір Путін зараз однозначно загрожує Україні в цілому, його війська окупували Крим, де в дуже небезпечній ситуації опинився кримськотатарський народ. Це знову ж таки нагадує найганебніші зразки поведінки, які були характерні для сталінського тоталітарного режиму. Йде відверта спроба реконструкції навіть методів політики цього режиму. Російська агресія сьогодні є, по суті, продовженням радянської імперської політики», – резюмував він.

Від імені Менжлісу кримськотатарського народу Алі Хамзін подякував Інституту національної пам’яті, а також усім громадським організаціям за організацію ряду заходів присвячених 70-м роковинам депортації кримськотатарського народу. Прес-секретар Менжлісу підкреслив, що від тоталітарного режиму постраждав не лише кримськотатарський народ. Український народ також зазнав нищівних втрат в результаті масових переселень із західної України, а особливо в результаті Голодомору.

«Сьогодні ми стали свідками нової трагедії, коли кримські татари переживають другу після 1783 року анексію Криму Росією, – каже Алі Хамзін. – Росія протягом останніх двох місяців дозволила собі в односторонньому порядку приєднати Крим до складу Росії, і сьогодні кримські татари як ніколи перебувають в небезпечному становищі».

Він повідомив, що 15 днів тому в Криму в обов’язковому порядку більше 150 осіб з числа мусульман було запрошено у відділки міліції для того, щоб взяти у них відбитки пальців, фотографії та пояснення, чому вони відвідують мечеть. «Вчора був обшук в нашого лідера Мустафи Джамілєва, у його відсутність. Сьогодні вночі були масові обшуки серед кримських татар зі звинуваченням у причетності до тероризму».

«На нас – і український, і кримськотатарський народ – чекають випробування. Інше питання: як ми ці випробування пройдемо. Можна багато претензій висловлювати теперішній українській владі, але однозначно можу сказати, що після падіння радянської імперії Україна явилась єдиним острівцем на території пострадянського простору, де були і відчутні, і дієві структури демократичної спільноти», – наголосив він.

Пан Алі закликав пом’янути жертв кримськотатарського та українського народів і об’єднати зусилля для того, щоб безпека нашим народам була забезпечена на найвищому міжнародному рівні, щоб усе повернулося в межі закону.

Богдан Короленко наголосив, що депортація кримських татар 1944 р. за мотивацією, підготовкою та своїми масштабами дійсно була безпрецедентною акцією радянського режиму щодо цілого народу, проте вона не була першим виселенням мешканців Криму. За його словами ще у 1778 р. під керівництвом О. Суворова відбулася перша кримська депортація. Тоді було переселено до Азовської губернії всю християнську громаду півострова – понад 30 тисяч греків та вірмен.

Локальні депортації місцевого татарського населення мали місце у ході російсько-турецької війни 1787–1791 рр., від яких найбільше постраждало мусульманське духовенство. Мулли виселялися за межі Криму, не лише до внутрішніх губерній Російської імперії, але і за її межі, зокрема, до Малої Азії.

Пан Богдан зазначав, що вже тоді існували плани цілковитої депортації татарського населення з Криму. За словами історика антитарські настрої знайшли своє відображення також у російській дореволюційній публіцистиці і для прикладу навів цитату з книги російського автора, який у 1895 р. (з часу анексії Кримського ханства минуло вже понад 100 р.!), без будь-яких докорів сумління, писав: «До 1783 года Южный берег, был населен исключительно татарами, которые ничем не занимались, а в свободное время и в моменты пробуждения энергии резали, вместе с турками, своими сюзеренами, христиан. …Турок мы выгнали, татары стали выселяться сами, к сожалению, слишком медленно. …Недалеко то время, когда Южный берег, совершенно очищенный от татар, превратится в сплошной благоустроенный парк и бесценный виноградник».

У 1920-ті роки на фоні проведення політики татаризації та НЕПу спостерігається певне покращення становища кримських татар – зростання чисельності їхніх представників в органах влади, розвиток мови та культури. З 1928 р. починається згортання татаризації та розгортаються перші репресії кримськотатарського населення. 

Як повідомила Олена Любовець, в період 1920–1930-х років було засуджено близько 3500 осіб. Здебільшого це були представники партійного, господарського апарату та інтелігенції. Особливого удару в ці роки було нанесено культурі кримськотатарського народу, про що свідчать і дві реформи мови, що проводилися без врахування національних особливостей.

«Політичні репресії не обійшли жодної з національних груп Криму. Наслідком стало суттєве скорочення, насамперед, чоловічого населення, а також незворотні зміни в етнонаціональному складі півострова – зменшення відсотків кримськотатарського, німецького, польського, болгарського, грецького населення», – підсумувала пані Олена.

Відомий український історик Олександр Лисенко торкнувся найтрагічнішої і найболючішої сторінки історії кримськотатарського народу – депортації кримських татар у період Другої світової війни.  За його словами у планах німецького командування Крим відігравав особливу роль, його передбачалося колонізувати одним із перших і переселити туди понад 3 млн германців.

У кримських татар, як і в українців із західних регіонів, були свої уявлення про подальший розвиток подій. Як відомо, ці розрахунки не справдилися. Нацисти не дозволяли навіть мріяти про якісь державно-політичні утворення на окупованій території.

Лисенко звернув увагу на те, що, не зважаючи на всі звинувачення радянського режиму, головним мотивом колаборації серед кримських татар було виживання. Вона носила не етнічний, а соціально-політичний характер і певним чином підкріплювалася минулим досвідом, пов’язаним з нищівною політикою щодо кримськотатарського народу як імперської, так і радянської влади.

На завершення історик запевнив, що народ України не забуває про трагедію кримськотатарського народу: «Ми сьогодні готові синхронізувати свої дії з тим, як живе кримськотатарський народ. У нас різні історичні долі, хоча ми і сусіди, різні стратегії, різний світогляд, можливо, різні переконання і релігійні вірування, але сучасні виклики і минулий досвід зближує нас у розумінні того, як не потрібно діяти і як варто, лише разом ми зможемо перемогти».