Відбувся Круглий стіл «Архівна справа в Україні: підсумки сторіччя та перспектива майбутнього», присвячений 100-річчю від дня створення першого державного органу управління системою архівних установ України.

Учасники Круглого столу наголосили, що доба Української революції 1917-1921 років – надзвичайно важливий період в історії української архівістики, етап докорінної перебудови архівної справи в Україні, становлення українського архівознавства як наукової дисципліни.

Захід проходив 21 вересня 2017 року у конференц-залі комплексу споруд центральних державних архівних установ України та зібрав близько 130 гостей та учасників.

Завідувач відділу архівознавства Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства Людмила Приходько розповіла про етапи становлення архівних установ за доби Української революції 1917-1921 років. У вересні 1917 р. було створено Бібліотечно-архівний відділ при департаменті мистецтв Генерального секретарства справ освітніх Української Центральної Ради (з 9 січня 1918 р. при Народному міністерстві освіти УНР) під керівництвом Олександра Грушевського (1877–[1943]), молодшого брата видатного українського вченого-історика та державного діяча Михайла Грушевського. Ця установа, з приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського, було перейменовано в Архівно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв і національної культури при Міністерстві народної освіти, його з травня 1918 р очолював Вадим Модзалевський (1882–1920).

Обидва керівники були авторитетними постатями у науковому та громадському житті українства, відомими вченими-істориками, залишили помітний слід в українській історіографії, джерелознавстві, літературознавстві, мистецтвознавстві, генеалогії, біографістиці, архівній та музейній справах, організації архівної освіти. Під їх керівництвом співробітники зазначених державних установ розпочали виконання перспективної, національно-орієнтованої програми реформування архівної справи. Особлива увага приділялась збереженню та охороні архівних документів, у т. ч. приватних архівних i книжкових колекцій; повернення українських архівів з-за кордону, зокрема, йшлося про відстоювання невід’ємного права України на повернення примусово вивезених у Росію за наказом царського уряду архівних документів; створення зведеного реєстру архівної спадщини; заснування Українського національного архіву – установи європейського рівня; надання вченим архівним комісіям статусу державних установ зі збільшенням штату та покладання на них функцій контролю за станом діловодства у місцевих установах і організаціях; формування мережі нових архівних установ і підтримка діючих; започаткування системи підготовки фахівців архівної справи тощо.

Сучасні архівісти продовжують зазначену роботу, а Державна архівна служба України цілком справедливо вважається спадкоємницею органів управління системою архівних установ, створеною в часи Української революції 1917-1921 років.