Офіційний веб-сайт УІНП
|
ВЕБ-СТОРІНКА "85-ТІ РОКОВИНИ ГОЛОДОМОРУ"
ВЕБ-СТОРІНКА "УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921"
СПЕЦПРОЕКТ "УКРАЇНСЬКА ДРУГА СВІТОВА"
МУЗЕЙ МАЙДАНУ
УРЯДОВА "ГАРЯЧА ЛІНІЯ"
|
Любов до України й розуміння, хто є агресором, єднає ветеранів УПА і Червоної армії – Аліна ШпакРізні покоління – ветеранів Другої світової і нинішню молодь, а також воїнів різних армій – Червоної і Української повстанської – єднає одне. Це любов до України. А також розуміння того, хто був агресором 70 років тому, і хто є агресорам зараз. На цьому в ефірі програми «Молодь плюс» наголосила перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті Аліна Шпак. За її словами, світова політика замирення – це основна небезпека й паралель між нинішньою війною і минулою.
– Нинішнє покоління, зіткнувшись з війною починає розуміти своїх дідусів і бабусь, які пережили Другу світову. Історики теж проводять паралелі між Другою світовою і нинішньою ситуацією?
– Мабуть, всі війни мають багато схожого, якщо говорити про психологію, соціальні явища. Але також і багато відмінного. Зараз багато говорять про кілька схожих речей. Це небезпечні і яскраві речі. Це позиція світу стосовно війни. Друга світова війна не почалася нізвідки, агресія Гітлера мала довший час перед тим. А весь світ займався політикою замирення тирана, «ще трохи і він зупиниться». Це основна паралель, яку ми можемо провести із сьогоднішніми подіями.
Якщо чекати, що Путін забрав Крим і заспокоїться – бачимо що не заспокоїться. Далі Донецьк, Луганськ. Якщо далі сподіватися, що заспокоїться – та не буде цього ніколи. Це основна паралель і ключова небезпека, що нема в агресора межі такої.
– 8 травня – День пам’яті і примирення. Примирення – з ким? З чим?
– Між абсолютно різним. Між тими, хто був по різні сторони барикад, в різних арміях, хто були навіть за Україну по різні сторони. Примирення і між поколіннями, між тими, хто не розумів про що йдеться і легковажно ставився до пам’яті про минуле. Це примирення із самими собою. Бо будь-яка війна не є чимось світлим і завжди благородним.
– Чим все-таки відрізняється відзначення 8 і 9 травня цього року від попередніх років?
– Ключова відмінність у змістах. Понад 20 років, і з 1965 року, коли вперше відзначалося 9 травня як День перемоги, і те що робить путінська Росія, а це формування культу війни. Глорифікація війни. Глорифікація Червоної армії. За рахунок перемоги одних – приниження інших.
Ми ж хочемо цього року відходити від цього концепту глорифікації війни, формування цього культу військового. Це не свято однієї армії чи країни, а це данина кожній людині, яка стала жертвою Другої світової війни з обох сторін, від обох агресорів – як СРСР стосовно українського населення, так і гітлерівської Німеччини. Саме людський вимір вкладаємо в святкування цього року.
Також ми пропонуємо говорити про участь українців у Другій світовій. Це демонополізація перемоги. Близько 6 мільйонів українців воювали у лавах Червоної армії, 120 тисяч українців у лавах польського війська, 100 тисяч у лавах УПА, 80 тисяч в армії США, ми хочемо говорити про всіх українців, які наближали цю перемогу на всіх фронтах. Але ми говоримо і про військовополонених, і про депортації і про спалені села і про каральні акції.
– Чи зблизить нинішня ситуація в Україні різні покоління?
– Що має поєднати українців сьогодні? Незалежно від поколінь, від того в яких арміях вони служили. Любов до України. Війна спонукає до такої активної любові. Ти захищаєш Україну, це не абстрактна любов, це активна позиція.
Для чого нам пам’ятати? Для того, щоб не допустити цього в майбутньому. Будь-яка війна – це категоричне зло, вона суперечить здоровому глузду і людському єству. Це для того, щоб попередити її.
– Ще одна символічна зустріч – це зустріч ветеранів УПА і ветеранів Червоної армії. Як можна пояснити значення такої зустрічі тим, хто не дуже цікавився історією?
– Чому був вбитий клин між двома сторонами? Адже насправді і ті, і ті воювали за батьківщину. Але штучно вбили поміж ними клин. СРСР, а потім Росія робила з УПА ворогів. Ворогів режиму, ворогів держави. Але насправді вони воювали по одну сторону фронту. А ми починаємо доходити до розуміння вибудовування власної національної пам’яті, розуміння свого ж минулого.
І тих, і тих ветеранів єднає любов до України, розуміння хто є агресором сьогодні.
Ми розуміємо, що радянське минуле було злочинними, тоталітарним, окупаційним. І так ми будемо до нього ставитися. І відповідно до цього будемо вибудовувати наратив на майбутнє. Це приведе до того, що ми будемо об’єднані навколо нашої пам’яті і це буде елементом національної української ідентичності.
Марічка Набока Джерело: Радіо Свобода |
|
