Населення Західної України не було байдужим до горя співвітчизників, що страждали від Голодомору по інший бік Збруча. Одним із найпотужніших голосів, що лунали на підтримку жертв геноциду, був голос Української Греко-Католицької Церкви та митрополита Андрея Шептицького (1865-1944).

24 липня 1933 року Андрей Шептицький і вище духовенство Української греко-католицької церкви проголошує відозву «Україна в передсмертних судорогах». В ній закликають християн всього світу поширювати правду про Голодомор в Україні і надавати допомогу голодуючому українському народові.

Пастирське послання зачитували у греко-католицьких церквах в Галичині та поза її межами. Про нечуваний злочин у радянській Україні владика Андрей поінформував Ватикан. Наступного дня після оголошення відозви, 35 українських громадських організацій та партій, серед яких Українська Парламентська Репрезентація, товариство «Просвіта», Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка, Український католицький союз, Союз українок та інші, об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги голодуючим.

Згодом подібні комітети виникають в низці західноєвропейських країн, намагаються організовувати акції допомоги вмираючим від голоду українцям. Утім, радянська влада від будь-якої зовнішньої допомоги відмовлялася, приховуючи факт геноциду в Україні.