Йоган Людвіг Мовінкель (1870-1943) виніс питання Голодомору на розгляд Ради Ліги Націй.

Народився в Бергені (Норвегія), пройшов всі політичні щаблі від члена міської ради до мера міста й депутата, голови норвезького парламенту. Обіймав посади міністра торгівлі та іноземних справ. Тричі у 1924-1926, 1928-1931 і 1933-1935 був Прем’єр-міністром Норвегії. Успішний бізнесмен, прихильник економічного об’єднання європейських країн на основі зони вільної торгівлі. Противник нацистів. Із окупацією Норвегії був змушений емігрувати до США.

У 1933-му Йоган Людвіг Мовінкель займав посаду Голови Ради Ліги Націй, що надавало йому право у будь-який момент скликати її засідання. Тому зусилля українських організацій, що намагалися привернути увагу світу до Голодомору, були спрямовані на те, щоб переконати Мовінкеля – в Україні лютує штучний голод й необхідно вжити заходів для допомоги.

Матеріали йому передавали Український громадський комітет рятунку України, Конференція товариства колишніх комбатантів, українські депутати Польського сейму, керівник надзвичайної дипломатичної місії уряду УНР у Франції Олександр Шульгин, Об'єднаний комітет міжнародних жіночих організацій. Таке дипломатичне бомбардування разом із дипломатичним талантом Мілени Рудницької, яка виконувала роль переговорника від українських організацій, переконали Мовінкеля підтримати «українську позицію». Ймовірно, певну роль відіграло знайомство Мовінкеля із Фрітьофом Нансеном, першовідкривачем й організатором допомогової акції для голодуючих в УСРР в 1921–1923 рр.

29 вересня 1933 році у Женеві відбулося засідання Ліги Націй за участі 14 держав. Мовінкель чотири рази брав слово, щоб переконати представників країн-учасниць у важливості допомоги жителям радянської України. Проте його заклик не був підтриманий. Ірландія, Італія, Німеччина й Норвегія підтримали надання допомоги УСРР, але 10 країн, у тому числі постійні члени Ради Великобританія, Франція і Японія, висловилися проти. Врешті-решт вирішено передати українську справу на розгляд Міжнародного комітету Червоного хреста, перед яким особисто клопотав Мовінкель. У свою чергу Червоний Хрест звернувся до радянського уряду з пропозицією дати згоду на організацію міжнародної допомоги для голодуючих УСРР. У грудні 1933 р. надійшла з Москви відповідь: жодного голоду в УСРР і Північному Кавказі немає.

І хоча спільна резолюція на засіданні Ради Ліги націй не була прийнята, сам факт скликання засідання був великим успіхом українського руху у справі допомоги Україні, адже таким чином питання піднімалося на високому міжнародному рівні й фактично визнавалася наявність голоду як проблеми, яка потребувала вирішення.

Із цього приводу Мілена Рудницька писала: «Думаю, що всіх моїх земляків, які працюють у комітетах рятунку голодної України, огортає часто пригноблююче почуття безпорадності і безнадійності. Завдання рятункової акції у тому, щоб нести допомогу голодуючому населенню України. Але як це зробити, коли радянський уряд заперечує факт голоду? Чи можна манити себе надією, що більшовики дадуть свою згоду на міжнародну допомогову акцію і посередньо самі ствердять перед світом свою політику винищування голодом України?»