Завершуємо цикл про Людей Правди історією подружжя Маняків – українських громадсько-політичних діячів, публіцистів, журналістів, які зібрали тисячі свідчень про Голодомор й упорядкували їх у книзі "33-й: Голод: Народна Книга-меморіал" – одній із перших серйозних праць про Голодомор в Україні.

Досліджувати Голодомор Володимир Маняк і його дружина та Лідія Коваленко-Маняк почали ще за комуністичної влади в Україні – 1987 року. Розшукували архівні документи, записували свідчення очевидців. «У нас постійно гостювали незнайомі люди, магнітофон крутився без зупину, телефон і пошта працювали з небувалим навантаженням, – розповідали. – Люди поспішали повідати страшну правду, яка гнітила їм душу ціле життя… Ті людські сповіді були документами найвищої проби, їх достовірність було скріплено важкою печаттю рідних могил».

За чотири роки подружжя Маняків зібрало тисячі свідчень. Значну частину з них 1991 року опублікували в книзі «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал». Це – одна з перших у незалежній Україні серйозних праць про Голодомор.

1992-го Володимир та Лідія Маняки ініціювали створення Асоціації дослідників голодомору-геноциду 1932–1933 рр. в Україні (нині Асоціація дослідників голодоморів в Україні). Головою асоціації обрали Лідію Коваленко-Маняк. Уже в перший рік діяльності асоціація мала 37 осередків в областях і об’єднувала понад 700 осіб.

Володимир загинув в автокатастрофі 15 червня 1992-го. Лідія пішла з життя за півроку. Посмертно подружжю Маняків 1993-го присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка «за привернення уваги міжнародної спільноти до визнання Голодомору 1932–1933 в Україні актом геноциду українського народу, участь у вшануванні пам’яті жертв». 2005-го Володимир Маняк став лауреатом ордена «Князя Ярослава Мудрого», а Лідія Коваленко-Маняк – ордена «Княгині Ольги» – так само, посмертно.