У Львові в рамках Форуму видавців на історичному майданчику «Уроки історії» презентували проект Українського інституту національної пам’яті «Майдан: усна історія». Наразі в рамках проекту зібрано близько 400 спогадів учасників Революції гідності, записаних у Києві, та понад 180 спогадів, записаних ініціативними групами по всій Україні. 

Український інститут національної пам’яті спільно з громадською організацією «Фонд збереження історії Майдану» вже півтора роки втілює проект «Майдан: усна історія». Матеріали, зібрані в рамках проекту, стануть основою для архіву Майдану та служитимуть джерельною базою для істориків, режисерів-документалістів, соціологів, психологів та ін.

У заході взяли участь фахівці, що долучилися до проекту «Майдан: усна історія» і з липня 2015 р. провадять записи спогадів у Львові. Це – Галина Боднар, кандидат історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка, яка координує роботу у Львові, та Олена Лукачук, співкоординаторка записів, історик, кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України.

Серед гостей були учасники Революції гідності о. Михайло Димид (парох Майдану, викладач Українського католицького університету), Лев Скоп (художник, реставратор, іконописець, «Щит Майдану») та громадська активістка, ведуча Львівського Майдану Ольга Лозинська (студентка Львівської національної музичної академії імені М. Лисенка), які поділилися враженнями від пережитого тої зими.

Отець Михайло під час протестних подій очолив літургію на Майдані, сповідав, рятував людей, чим дав добрий приклад іншим священикам. Згадуючи про події зими 2013/2014 рр., він наголосив:  «Майдан має мати місце в серці кожного з нас. Якщо цей протест і це стояння, і евентуальні наслідки цього будуть перенесені в серце, якщо ми з цими ідеями будемо жити в першій мірі для себе, тоді воно має сенс…».

Лев Скоп у своїх спогадах розповів, що найтяжче на Майдані було стояти в моменти затишшя: «Відчувалося, що люди починають змучуватись. Так, на Майдан поїхали справжні люди, але в кожного з них є робота, якісь обов’язки, на селі господарка, а чоловік здоровий кидає все і їде. І була та втома і я десь в серці відчував, що це може скінчитися тим, що розійдуться люди».

«Та в моменти небезпеки дуже допомагали кияни, – каже художник. – 11 грудня, коли вони почали з різних боків штурмувати і почалася бойня, зі сцени постійно коригувалась вся команда […]. Десь до третьої години був такий сильний нервоз. Тоді, пам’ятаю, Руслана почала кричати: «Київ, вставай! Київ, вставай!» І коли ми побачили, як Київ піднявся і йшов, ми зрозуміли, що ми ПЕРЕМОЖЕМО!»

Про те чим жив і як функціонував Львівський Майдан розповіла Ольга Лозинська. «Окрім роботи Штабу Львівського Майдану, був у нас дуже цікавий відділ – креативний, де дівчата сиділи ночами. Ми знали, що потрібно зацікавити людей, щоб вони не просто приходили і дивилися на сцену – хто там і що говорить, а брали активну участь у різних акціях», – згадує активістка.  

Координатор проекту «Майдан: усна історія» Тетяна Ковтунович також анонсувала видання збірника спогадів учасників Революції Гідності, який Український інститут національної пам’яті планує презентувати до другої річниці протестних подій на Майдані.