Про захист прав кримчан на окупованій території, приклади анексій у світовій історії, а також можливість виникнення руху опору на території Кримського півострову в бесіді з телеведучим Олександром Янковським в ефірі "Соціальної країни" говорить співробітник Українського інституту національної пам’яті Максим Майоров.

Печерський районний суд за клопотанням Генеральної прокуратури України наложив арешт на все рухоме та нерухоме майно кримських чиновників, у тому числі на те майно, яке знаходиться на території України. Максиме, як Ви до цього ставитеся?

 

Дивує, що це відбулося через рік після анексії Криму з боку Російської Федерації. Невже потрібен був цілий рік, аби прийти до таких елементарних рішень? Це рішення повинно було бути прийнятим ще в перші місяці окупації. Робота України щодо захисту прав кримчан не буде в повні ефективною, тому що речі називаються не зовсім своїми іменами. Мова йде не про захист кримчан, які залишаються на окупованій території. Мова йде про те, що українська влада так чи інакше погрожує переслідуваннями тим чиновникам, які зараз представляють окупаційну адміністрацію Криму. Українська влада зможе застосувати ці санкції проти чиновників тільки у тому разі, якщо вони з’являться на території України або у тому випадку, якщо їхні майнові чи інші інтереси пов’язані із материковою частиною України. Ми і міжнародна спільнота можемо тільки фіксувати порушення прав кримчан. Фіксуючи їх, можемо надавати якогось розголосу цим випадкам. Як це не дивно звучить, але єдина, хто може реагувати на ці правопорушення, це сама Російська Федерація. Вони представляють реальну владу на території окупованого Криму.

 

Офіційний Китай припускає, що можливо вирішити проблему Криму шляхом перемовин. Чи є це для української влади та Заходу сигнал про те, що Росія готова до перемовин?

 

Я не зовсім розумію, що може бути предметом таких перемовин. Розраховувати на повернення Криму не доводиться. Скоріше за все, мова буде йти не про статус Кримського півострову, а про форму відносин України з Росією. Для Кремля дуже важливою є легітимація окупації.

 

Чи були після Другої світової війни аналоги, коли світові держави визнавали анексію території?

 

Анексія – це дуже рідкісний випадок в міжнародних відносинах XX століття. Анексіями зловживали у першій половині XX століття. Ми всі пам’ятаємо політику фашистської Німеччини, Радянського Союзу та інших держав, які без проблем перекроювали європейські кордони, захоплювали частини суверенних держав. Але все це велося в Другу світову війну. Після того, як ця війна пройшла, світова спільнота вирішила визначити певні рамки культурного діалогу і культурних форм міжнародних відносин. Тоді була створена ООН і були визначені цивілізовані рамки. Анексія як така була засуджена. Росія заявляє сьогодні, що Крим було анексовано за Косовським прецедентом. Але у Косово була не анексія, а одностороннє визнання сепаратистів. Косово не приєдналося ні до Албанії, ні до якоїсь іншої держави. Таких випадків, як Косово, було багато, але Крим – це зовсім інше. Крим був прямо включений в територію іншої держави. Був аналог захоплення Кувейту Іраком. Ірак був за це покараний. Суверенітет і незалежність Кувейту були відновленні. Росія намагається представляти себе на світовій арені у ролі миротворця.

 

Чи є у світовій історії аналоги виходу із такої ситуації?

 

Якщо ми будемо говорити не про анексію, а про втрату території, то прикладів повернення території дипломатичним шляхом майже не існує. Ефективне повернення втрачених територій відбувалося у військовий шлях. Можливий ще один варіант, коли на самій території населення розгорне рух опору. Мова йде не тільки про партизанські утворення, але й і про ненасильницький спротив. Під тиском масового спротиву теж є шанс на те, що відбудуться якісь зміни і держава-окупант погодиться переглянути статус цієї території. На жаль, ми змушені констатувати, що ні одне, ні друге Криму не світить. Україна не буде забирати озброєним шляхом Крим у Росії, а також немає підстав сподіватися на розгортання на півострові якогось проукраїнського руху опору.

 

Чи можливий масовий рух опору на території Криму, якщо на півострові буде суттєво погіршуватися рівень життя?

 

По-перше, не факт, що цей опір буде мати проукраїнський характер. Цілком можливо, що в Криму сформується власна опозиція Кремлю, яка не буде асоціювати себе з Україною. Вони будуть і надалі сповідувати якийсь проросійський курс, але не при владі Путіна. Вони можуть боротися за іншу Росію. А може бути так, що ніякого руху опору ніколи і не виникне. Крим буде потихеньку гаснути у соціальному, правовому планах тощо. Якщо ми подивимося на досвід антикомуністичного спротиву у Центральній Європі, то зможемо побачити, що опозиція доволі серйозно існувала в Польщі, Угорщині, Чехословаччині, але опозиції було досить мало у Східній Німеччині. Причина в тому, що люди, які були проти режиму, могли спокійно переселитися у Західну Німеччину. Така сама ситуація сьогодні в Криму – ті люди, які не згодні з окупацією, переселяються на материкову частину України, адже це набагато простіше, ніж формувати якійсь рух опору. Таким чином соціальна база опору в Криму втрачається.

 

Що буде з економікою Криму у майбутньому?

 

Крим перетвориться на типовий російський регіон, де основна маса населення буде або службовцями, або пенсіонерами. Росія, маючи змогу утримувати величезний штат різних службовців та чиновників, не потребує активності населення на полі бізнесу. Росія живе за рахунок величезних природних багатств, надр. Цілком можливо, що така сама модель буде реалізована і в Криму. В основному це будуть військовослужбовці і державні люди.

 

Радянський Союз проіснував сімдесят років. Природних копалин на території СРСР було набагато більше, ніж у сучасній Росії. Але прийшов той час, коли нафта стала дешевшою на двадцять доларів – і радянська імперія рухнула. Як ви вважаєте, чому не сиплеться Російська Федерація?

 

А можливо вона знаходиться як раз у процесі? Питання зараз лише у міцності Росії, а також у принциповості Заходу щодо доведення до кінця цього процесу.

 

Чи готова Україна до повернення Криму, але вже нового проукраїнського півострову?

 

Повернення Криму та Донбасу, тобто реінтеграція, не може бути сьогодні для України самоціллю. Якщо говорити про Донбас, то для нього Росія приготувала інший сценарій ніж для Криму. Її не цікавить незалежний Донбас, або Донбас як частина російської території. Це для Кремля гачок, яким він може зачепити решту України та схилити до послуху. Тому така форма реінтеграції – повернення, наприклад, Донбасу коштом поступок у суверенітеті – не є задовільною. Не можна за будь-яких умов втрачати суверенітет. Краще вже втрачати території, ніж суверенітет. Першочерговою метою для України на сьогодні є створення сприятливого міжнародного середовища. Це середовище має бути безпечним для України та гарантувати суверенітет. Вже після цього ми будемо розглядати питання про те, що робити з Кримом та Донбасом. Але не навпаки. Тому треба максимум сил зосередити на тому, щоб змусити Росію або бути добросусідською державою, або просто зникнути, як політичний фактор. Я думаю, це зараз має бути основною політичною метою, важливішою ніж заходи з повернення Криму та Донбасу.

 

Джерело: http://www.sockraina.com/news/15715