Український інститут національної пам’яті звертається до медіа, органів державної влади та місцевого самоврядування з пропозицією у належний спосіб згадати жертв Катинського злочину, що був скоєний НКВД СРСР у квітні-травні 1940 року. 

І. Історична довідка

II. Найбільш поширені історичні міфи та фальсифікації про Катинь

ІІІ. Перелік деяких документальних фільмів, інтернет-ресурсів, науково-популярних та наукових публікацій, присвячених тематиці Катинського злочину

ІV. Перелік науковців, що спеціалізуються на тематиці Катинського злочину

І. Історична довідка

У вересні 1939 року Третій Райх разом із СРСР розв’язали Другу світову війну, здійснивши агресію щодо Польщі. 28 вересня 1939 року розділ Польської республіки завершився підписанням «Договору про дружбу і кордони» між Третім Райхом і СРСР. У радянському полоні опинилося кільканадцять тисяч польських офіцерів та кілька сотень тисяч солдат – поляків, українців, євреїв, білорусів, литовців, вірмен, які були громадянами Польщі. Більшість солдат у листопаді 1939 року розіслали по домах. Офіцери залишилися в ув’язнені.

На початок березня 1940 року у трьох таборах військовополонених – Старобільському, Козельському, Осташковському – було ув’язнено 14 700 офіцерів польської армії, службовців прикордонної охорони та поліції. Іще 11 000 знаходилися у в’язницях Західної України та Західної Білорусі.

5 березня 1940 року  нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія представив на розгляд Політбюро ЦК ВКП(б) доповідну записку, в якій запропонував знищити полонених офіцерів польської армії: "Виходячи з того, що усі вони є закоренілими невиправними ворогами радянської влади, НКВД СРСР вважає за необхідне... розглянути у особливому порядку, із застосуванням вищої міри покарання - розстрілу".

На цьому документі особисто розписалися «за» Й. Сталін, К. Ворошилов, В. Молотов, А. Мікоян; М. Калінін та Л. Каганович погодили документ по телефону. 

Резолютивна частина «Записки» була майже дослівно перенесена до Протоколу Політбюро ЦК ВКП(б) №13 від 5 березня 1940 року. Питання №144 цього протоколу передбачало знищення без суду і слідства 25 700 військовополонених. Питання містило лише 935 літер, і це означало, що на одну літеру приходиться 27 життів.

Починаючи від перших днів квітня 1940 року розпочалася «операція з розвантаження» таборів. Групами по кілька сотень військовополонених перевозили до місць знищення.

Бранців Старобільського табору (3820) розстрілювали у приміщенні Управління НКВД в центрі Харкова та ховали в лісі, на таємному цвинтарі у передмісті П’ятихатки. Тих, хто перебував у Осташковському таборі (6311) –  в УНКВД Калініна (тепер - Твер) і були поховані в околицях села Мідне. В’язнів Козельського табору (4421) розстріляли під Смоленськом у Катині. Близька 7300 в’язнів тюрем Західної України та Білорусі розстріляли у різних містах СРСР. Частину з них на території України – у Києві, Харкові та – імовірно – у Херсоні.    

Згідно із запискою голови КГБ О. Шелепіна першому секретареві КПРС М. Хрущову від 3 березня 1959 року під час «Катинського розстрілу» ліквідовано 21 852 бранців.

13 квітня 1943 року світ вперше дізнався про Катинський злочин, коли окупаційна влада Третього Райху повідомила по радіо про знахідку масових поховань (10 000) вбитих СРСР польських офіцерів.

СРСР відкинув звинувачення. У 1946 році СРСР намагався на Нюрнбергському трибуналі звинуватити нацистів у знищенні поляків у Катині. Проте Трибунал підставив під сумнів аргументи радянської сторони та не підтримав ці звинувачення. У вироку Трибуналу ці звинувачення відсутні.

СРСР визнав свою провину у знищенні польський військовополонених 13 квітня 1990 року спеціальним повідомленням ТАРС.

Протягом 1991-1996 років були археологічно досліджені місця масових поховань у Катині, Харкові та Мідному. Дослідження у Биківні 1989 та 2004-2011 роках також підтвердили знищення поляків саме сталінським комуністичним режимом.

16 квітня 2012 року Європейський суд з прав людини у Страcбурзі визнав Катинь військовим злочином, що був здійснений СРСР під час Другої світової війни.

Катинський злочин є одним із найдосконаліше вивчених і задокументованих злочинів комуністичного режиму.

Попри це Катинь до сьогодні є одним із найбільш «популярних» об’єктів для сучасних ревізіоністів у РФ, які намагаються спростувати причетність СРСР до цього вбивства.

II. Найбільш поширені історичні міфи та фальсифікації про Катинь

IІІ. Перелік деяких художніх, документальних фільмів, інтернет-ресурсів, науково-популярних та наукових публікацій, присвячених тематиці Катинського злочину

Художні та документальні фільми:

«Катинь» Анджей Вайда, Akson Studio, 2007 рік.

«Катинь. Листи з раю», Богдан Коровченко, Софія Чемерис, «Інтер», «07 Продакшн», 2011 рік.

Спеціалізовані інтернет-ресурси:

Спецпроект Історичної правди «Катинська справа» http://www.istpravda.com.ua/themes/katyn/

Бібліотека «Катинь» (рос. мовою) http://www.katyn-books.ru/

Катинський злочин (польською, російською, англійською та інш. мовами) http://katyncrime.pl/Strona,glowna,1.html

Науково-популярні публікації

Олександр Зінченко. «Година папуги. Українські сторінки Катині» - К: «Дух і Літера», 2011. – 400 с.

Станислав Микке, Светлана Филонова «Спи, Храбрый в Катыни, Харькове и Медном; Катынские медитации. Эссе и очерки разных лет» – Харьков: «ИЗДАТЕЛЬСТВО ПРАВА ЧЕЛОВЕКА», 2015. – 384 с.  Легальна електронна копія у відкритому доступі: http://library.khpg.org/index.php?id=1425624204

«Катинська трагедія: український вимір»/Спецвипуск журналу «Український тиждень» - 2012 рік. http://i.tyzhden.ua/content/photoalbum/2012/09.12/28/katin/book1.pdf

Таємниця №1 Радянського Союзу. Матеріали Особливої папки http://www.istpravda.com.ua/themes/katyn/2012/09/24/94743/

Олександр Зінченко. Антимухінг. 333 брехні про Катинь http://tyzhden.ua/History/60537

Андрій Амонс: «Стінки між українськими і польськими могилами могли сягати всього 30–40 сантиметрів» http://tyzhden.ua/History/60703

Анджей Коля. Археологія вбивства. Таємні цвинтарі НКВД у Харкові та Биківні http://tyzhden.ua/History/60528

Ева Ґрунер-Жарнох: «Ця ексгумація нагадувала психічну хворобу» http://tyzhden.ua/History/60577

Олександр Зінченко. Картини Апокаліпсису. Оскар Лянге  http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/09/13/144660/

Ніна Лапчинська. Таємниця шостого кварталу. Злочини НКВД у Харкові  http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/10/6/95932/

Олександр Зінченко. Станіслав Свяневич: Останній свідок Катині  http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/04/13/80958/

Славомір Кальбарчик. Український катинський список http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/11/9/61918/

IV. Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на тематиці Катинського злочину

Андрій Амонс, полковник юстиції, автор багатьох публікацій, присвячених Катинському розстрілу та Биківнянським могилам,

Олександр Зінченко, історик, радник Голови Українського інституту національної пам’яті, автор книжки «Година папуги. Українські сторінки Катині»,

Ніна Лапчинська, історик, багаторічний дослідник масових місць поховань жертв НКВД у Харкові,

Роман Подкур, історик, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, відповідальний секретар Головної редакції науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»,

Світлана Філонова, публіцист, автор книжки ессе «Катинські медитації».

Контакти істориків для запрошення на ефіри, коментарів та консультацій можна отримати в Українському інституті національної пам'яті:

uinp@memory.gov.ua

044 2531563