Український інститут національної пам’яті звертається до українських медіа, органів державної влади та місцевого самоврядування в належний спосіб вшанувати 70-ту річницю вигнання нацистських окупантів з України.

І. Термінологічні зауваги

ІІ. Ключові повідомлення коммеморативних заходів

ІІІ. Історична довідка

ІV. Історичні міфи, пов’язані з вигнанням нацистських окупантів із України

V. Пропозиції щодо медійних заходів 28 жовтня 2014 року

VІ. Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на окремих аспектах історії Другої світової війни

І. Термінологічні зауваги

1. Український інститут національної пам’яті пропонує використовувати термін «вигнання нацистських окупантів із України» замість сполучення «визволення України від фашистських загарбників».

Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а у 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна не отримала волі, тільки опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу.

СРСР ставив за мету не визволення Українського народу, а повернення його до складу радянської імперії. Волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року,  визволення України відбулося тільки з розпадом Радянського Союзу.

2. Попри певну історичність використання сполучення «фашистські загарбники», зокрема у радянській пресі тих часів, науково більш коректним є використання терміну «нацистські окупанти».

3. Також рекомендуємо відмовитися від використання сталінського пропагандистського терміну «Велика Вітчизняна війна», замінивши його історично коректним – «Друга світова війна». Український вимір тих подій не обмежується хронологічними рамками воєнного конфлікту між СРСР і Третім Рейхом – 1941-1945, а має розглядатися в контексті подій усієї Другої світової війни 1939 – 1945 років.  Війна із нацизмом для українців розпочалася 1 вересня 1939 року, у той час коли Третій рейх та СРСР співпрацювали як союзники.  

ІІ. Ключові повідомлення коммеморативних заходів

1.      Боротьба за свободу проти іноземного агресора є святим обов'язком кожного представника народу, над яким нависла загроза поневолення.

2.      Акцент на вшанування не міфічного «радянського народу-переможця», а кожного, хто боровся проти поневолювачів.

3.      Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і українського визвольного руху (ОУН та УПА). Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й в лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Ми маємо пам’ятати усіх.

4.      Вигнання нацистів з України стало можливим завдяки об’єднанню зусиль всієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів. Спільна перемога не була б можливою без спільних зусиль.

5.      На боці антигітлерівської коаліції на фронтах Другої світової війни боролося українців більше, ніж, наприклад, британців. Сукупні людські втрати України склали значно більше, ніж втратили у цій війні Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Польща, Канада та Франція.

6.      Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.

7.      Вигнання нацистів стало вагомим кроком до здобуття Україною Незалежності.

8.      Досвід боротьби із нацизмом вчить, що війна завжди закінчується у столиці агресора.

ІІІ. Історична довідка

Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами Люфтваффе. 11 вересня частини вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером та Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.

17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.

22 червня 1941 р. розпочалася війна між вчорашніми союзниками – ІІІ Рейхом та СРСР, в результаті чого до кінця року більша частина України була окупована німецькими військами.

У грудні 1941 – січні 1942 рр. радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але були зайняті лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба в навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела в Криму та під Харковом до двох катастрофічних поразок радянських сил та їхнього відступу аж до Волги. У результаті вся українська територія була зайнята німецькими військами.

У лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року залишили їх внаслідок німецького контрнаступу.

Лише восени 1943 року розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України.

28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада – лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.

У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн. солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тис. вояків) та бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

Але подіями жовтня-листопада 1944 року війна не скінчилася – українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії – до 2 вересня. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.

Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування:

1.      На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення – яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення.

2.      Українські армійські частини Радянської армії у 1943-44 рр. використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА.

3.      В очищеному від німців Криму у 1944 році радянською владою будо здійснено низку депортацій, зокрема повністю виселено до Середньої Азії кримських татар (180 тис.).

4.      Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії продовжувалися до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тис., заарештовано 130 тис. та депортовано  понад 200 тис. осіб.

5.      Внаслідок організованого голоду у 1946-47 рр. в Україні загинуло до 1 млн. осіб.

Кількість військових і цивільних жертв війни оцінюється істориками у 8 – 10 млн. українців. 700 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. підприємств були пошкоджені або знищені внаслідок боїв і каральних дій окупантів.

ІV. Історичні міфи, пов’язані з вигнанням нацистських окупантів із України

V. Пропозиції щодо медійних заходів 28 жовтня 2014 року

Український інститут національної пам’яті в умовах неоголошеної війни пропонує обмежитися мінімальними коммеморативними заходами, а також звертається до українських медіа з пропозицією:

1. Ініціювати акцію пам’яті «Ті, хто боролися за Свободу», яка передбачає виробництво 1-хвилинних відеороликів, аудіоматеріалів та коротких нарисів про життєві історії українців, які боролися проти агресора та розміщення цих матеріалів у міжпрограмному просторі та новинних ефірах українських телеканалів, у ефірі радіостанцій, на шпальтах преси та нових медіа. Основна мета акції – показати багатогранність українського виміру боротьби із нацизмом через історію однієї людини. Акція покликана популяризувати історії різних людей: кримськотатарського льотчика, Героя СРСР Амет-Хана Султана, українського героя французького Спротиву Василя Порика, генерала УПА Василя Кука, Героя СРСР Олексія Береста, який встановив радянський прапор на Рейхстагу, Героя України Євгена Березняка, який увійшов у популярну культуру під псевдо «Майор Вихрь» і долучився до порятунку від тотального знищення Кракова, українського солдата польської армії Андерса Михайла Паньковця, який першим увірвався до німецького бункеру на горі Монте-Кассіно, звичайного дрогобицького хлопчика Мандика Хасмана, який долучився до Української повстанської армії, або генерала Кузьми Дерев’янка, що в буквальному сенсі поставив крапку у Другій світовій війні, підписуючи Акт про капітуляцію Японії на борту лінкора «Міссурі» у вересні 1945 року – та багато інших, хто боровся з нацизмом по всьому світу, але без чиєї боротьби не було б можливе вигнання нацизму з України. Проведення акції передбачає кілька хвиль, заключна хвиля цієї акції пам’яті має бути приурочена до днів Пам’яті та примирення 8-9 травня 2015 року та 70-ї річниці завершення війни у Європі.

2. Транслювати вітчизняні художні і документальні фільми, що відображають український вимір Другої світової війни, наприклад:

1. «Хайтарма», 2013 рік, авт. – Ахтем Сейтаблаєв, «АTR»

2. «Чорна піхота», 2010 рік, авт. – Іван Кравчишин, «07 Продакшн», «Інтер»

3. «1377 спалених заживо», 2009 рік, авт – Іван Кравчишин, «07 Продакшн», «Інтер»

4. «Київ. Місто, що зрадили», 2008 рік, авт. – Андрій Цаплієнко,  «07 Продакшн», «Інтер»

5. «Рівень секретності «18», 2011 рік, 4 серії, авт. – Ілларіон Павлюк, «1+1»

6. «Війна без переможців», 2003 рік, 5 серій, авт. – Ігор Чижов, «Інтер»

7. «Корюківка. Злочин проти людяності», 2013 рік, авт. – Сніжана Потапчук, НТКУ

VІ. Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на окремих аспектах історії Другої світової війни

В’ятрович Володимир Михайлович, кандидат історичних наук, Голова Українського інституту національної пам’яті

Гриневич Владислав Анатолійович, доктор історичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Лисенко Олександр Євгенович, доктор історичних наук, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ

Патриляк Іван Казимирович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Пилявець Ростислав Іванович, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті

Руккас Андрій Олегович, кандидат історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Сергійчук Володимир Іванович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Шаповал Юрій Іванович, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ, директор Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво»

Контакти істориків для запрошення на ефіри, коментарі та консультації можна отримати в Українському інституті національної пам'яті:

uinp@memory.gov.ua

044 253-15-63

Оксана Полтавець