У Чернігівській області тільки 2512 учасників бойових дій проти нацистської Німеччини та її союзників і жертв нацистських злочинів  будуть нагороджені відзнакою Президента України – «70 років Перемоги над нацизмом». Саме стільки дожило до ювілейної дати. 

Про це 2 вересня 2015 р. під час засідання круглого столу «Україна й українці у Другій світовій війні» повідомив Ігор Слезко, заступник директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської ОДА.

Круглий стіл, що проходив у Військово-історичному музеї – відділі Обласного історичного музею імені В.В. Тарновського у Чернігові, було присвячено 70-річчю завершення Другої світової війни. Присутніми були чернігівські й київські історики та музейники, співробітники Українського інституту національної пам’яті та журналісти

Відкриваючи захід, директор музею Сергій Лаєвський наголосив, що загальновизнаним початком Другої світової війни є 1 вересня 1939 р. Саме цього дня українці у складі польської армії поставили збройний опір нацистській Німеччині. Проте історично справедливо пам’ятати, що ще 14 березня 1939 р. незалежна держава Карпатська Україна за згодою Гітлера і завдяки нацьковуванню Сталіна зазнала угорської агресії.

Він окреслив основні етапи Другої світової війни та її український вимір і катастрофічні втрати, підкреслив вагомість внеску Українського народу у перемозі над нацистською Німеччиною та Японією.

3 269 895 українців загинуло у 1941–1945 рр. тільки в лавах Червоної армії – таку жахливу кількість встановлено поіменно фахівцями «Національного музею історії України у Другій світовій війні» на основі аналізу усіх виявлених у нашій країні похоронок. Про це повідомила Людмила Рибченко, завідувач відділу цієї авторитетної установи. Чимала частина з цих похоронок до 2006 р. зберігалися в Україні у місцевих військкоматах під грифом «Секретно» – спадщина СРСР.

Попереду титанічна праця поіменного встановлення загиблих учасників українського національно-визвольного руху (ОУН, УПА тощо), жертв цивільного населення. Останніх убито 5,5 млн. осіб і поіменні підрахунки особливо важкі. Багато часу втрачено й так у попередні десятиліття.

Людмила Рибченко презентувала нове наукове видання Національного музею історії України у Другій світовій війні «Україна. Війна. Власна пам’ять: дослідження, документи, спогади» про долю фронтовиків, партизанів, просто мирних людей. Є окрема розповідь і документи про Кузьму Дерев’янка, українця з Уманщини, який 2 вересня 1945 р. на лінкорі «Міссурі» від імені СРСР підписав Акт капітуляції Японії.

На сьогодні відомо про 99 вояків УПА, уродженців Чернігівщини, які під час Другої світової війни воювали за незалежність України проти тоталітарних режимів нацистської Німеччини і комуністичного Радянського Союзу. Цікаво, відмітив Сергій Бутко, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, що за цим списком українських вояків, знайденим київським істориком Володимиром Сергійчуком, їх найбільше було з селища Холми сучасного Корюківського району і села Ковпита сучасного Чернігівського району.

У цьому році, завдяки відеоролику до 8 травня, нарешті країна взнала й про героїчну Галину Кузьменко («Надю») з Чернігівської області, кулеметницю УПА, що воювала проти нацистів і комуністів у Карпатах. А про скількох героїв тільки з Чернігівщини та інших областей півночі, сходу і півдня України ми ще не знаємо?

Ці та інші документальні інформації підтверджують вже давно відомий факт – в УПА були представники усіх регіонів України, вже з літа 1943 р. вона стала надпартійною силою, представляла народ, що боровся за власну свободу і незалежність.

Сергій Бутко привернув увагу до, тільки на перший погляд, парадоксального факту, що саме завдяки боротьбі УПА, ОУН та інших патріотичних організацій і формувань за незалежність Україна була учасником (суб’єктом) Другої світової війни. Всі держави використовували українців у своїх власних національних інтересах.

Тільки про один злочин СРСР проти людяності під час Другої світової війни – депортацію кримськотатарського народу у 1944 р. розповіла Наталія Гамарник, старший науковий співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні на прикладі спогадів колишніх жертв, які зібрали співробітники музею ще до нової російської окупації Криму у 2014 р. Учасників особливо вразили два факти:

1. Чекістське керівництво депортацією після звіту про успішне виконання у Москву з’ясувало, що забули вивезти населення одного з віддалених аулів на півострові. Щоб виправитися і не інформувати Сталіна і Берію про помилку, вони організували посадку усієї громади населеного пункту на баржу в Азовському морі і живцем утопили.
2. Зараз, як повідомляють кримські татари з окупованого Криму, їх окремі сусіди – не татари вже очікують нової депортації і прицінюються, а яке майно і будинки собі заберуть.

Отже урок – непокараний злочин повертається!

Вона та інші учасники погодилися з думкою С. Бутка, що нагородження бойовими нагородами (медаль «За відвагу» та інші) військовослужбовцям за проведення цієї злочинною акції мають бути державою Україна у її учасників визнані недійсними. Інакше це знущання над пам’яттю жертв комуністичного злочину. Наразі науковці ведуть пошук списків нагороджених за депортацію.

Олена Лисенко, директор комунального закладу «Пошукове агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією» Чернігівської обласної ради, привернула увагу науковців до наказів сталінського керівництва ще 1941 р. щодо репресій червоноармійців за підозрою небажання воювати за цю державу та родини вояків, що потрапили у німецький полон. Скільки жертв в Україні і, безпосередньо на Чернігівщині, цих огульних, злочинних дій карального апарату комуністичної держави, ще поіменно не встановлено і потребують великих зусиль багатьох дослідників.

Ірина Цимбаленко, її колега, співробітник агентства, поінформувала, що вже поіменно встановлені всі остарбайтери на Чернігівщині – близько 42 тис. осіб.

Голодомор 1946–1947 рр. в Україні, спричинений політикою влади, на жаль, був одним із результатів завершення Другої світової війни, відновлення комуністичної влади в Україні. Приблизно 1 млн. жертв цього вже повоєнного штучного голоду – така собі подяка керівництва СРСР українському народу за перемогу у війні, катастрофічні жертви і страждання. До такого висновку дійшов Сергій Горобець, співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук.

Але ж це був тільки один із численних злочинів проти нашого народу. Він нагадав про відповідальність за смерті та страждання українців у Херсонській області і колишнього партизанського ватажка Олексія Федорова, який був у 1944–1949 рр. першим секретарем Херсонського обкому КП(б)У. Чернігівщина пам’ятає його відповідальність за репресії, вбивства та ув’язнення безневинних людей ще у 1938 р. і пізніше.

Про щоденник радиста 392-го стрілецького полку Миколи Баликіна, який зберігається в музеї розповіла Світлана Землянська, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею імені В.В. Тарновського.

Підбиваючи підсумки круглого столу, присутні одностайно погодилися з думкою Сергія Лаєвського: український народ переміг, витримав усі жахливі випробування тоді, переможе і зараз, боронячись проти російського агресора.

Організаторами заходу виступили: Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського за сприяння Національного музею історії України у Другій світовій війні та Українського інституту національної пам’яті.

Олександр Майшев, член Національної спілки журналістів України

ДОВІДКОВО

Відзнакою Президента України – «70 років Перемоги над нацизмом» нагороджуються учасники бойових дій та інваліди війни, які брали участь у бойових діях, обороні, партизанському, підпільному русі проти нацистської Німеччини та її союзників у роки Другої світової війни; колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового утримання, створених нацистською Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни, а також діти, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язнів концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин.