Напередодні низка українських ЗМІ повідомила, що, начебто, Український інститут національної пам’яті офіційно рекомендував або навіть ініціював процес перейменування вулиць, пов’язаних із подіями та особами Афганської війни 1979 – 1989 рр., та демонтажу пам’ятників воїнам-афганцям.

Наголошуємо, що ця інформація не відповідає дійсності, а саме трактування виникло внаслідок непорозуміння. Дія декомунізаційного законодавства на назви вулиць, пам’ятники та меморіальні дошки, присвячені воїнам-афганцям, НЕ поширюється. Український інститут національної пам’яті не вважає за потрібне й не рекомендував перейменовувати вулиці чи демонтовувати пам’ятники, пов’язані з подіями чи особами Афганської війни 1979-1989 років.

Як відомо, Інститут підтримав пропозицію ветерана війни в Афганістані Анатолія Соляника щодо встановлення меморіальної дошки воїну-афганцю Новікову Олександру Миколайовичу  у спеціалізованій загальноосвітній школі №127 м. Києва. Урочисте відкриття відбулось 12 грудня 2014 р. Завдяки підтримці Інституту у м. Чернігові з’явилася вулиця на честь Героя України (посмертно) Олега Івановича Міхнюка, ветерана Афганістану, який загинув 20 серпня 2014 р., захищаючи Україну від російської агресії.

Неправильно потрактована інформація була взята зі «Збірника матеріалів, рекомендацій і документів щодо виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

В одній із частин збірника йдеться про необхідність перейменувати назви та демонтувати пам’ятники, пов’язані із «інтернаціоналізмом» та «воїнами-інтернаціоналістами». Аргументи наступні: «назва пов’язана зі встановленням радянської влади в Україні (з діяльністю т. зв. більшовицьких «червоноармійських інтербригад», до особового складу яких входили китайці, угорці, чехи, німці, латиші та інші іноземці), діяльністю комуністичної партії та агресивною зовнішньою політикою СРСР (у складі т. зв. Інтернаціональних бригад у ході Громадянської війни в Іспанії 1936–1939 рр. на боці республіканського уряду з боку СРСР брали участь підрозділи Червоної армії та кадрові офіцери, які мали підроблені документи та офіційно називалися «добровольцями». Офіційним приводом для вторгнення радянських військ до Угорщини 1956 року, Чехословаччини 1968 року, до Афганістану 1979 р. було саме «надання інтернаціональної допомоги» та виконання «інтернаціонального обов’язку»)».

Зазначений текст складається із двох речень. В першому йдеться про вичерпний перелік підстав для перейменування вулиць або демонтажу пам’ятників: 1) причетність до встановлення радянської влади та 2) участь в діяльності комуністичної партії під час Громадянської війни в Іспанії. Ці підстави повністю відтворюють вимоги пп. “д” та “є” п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Натомість перелік радянських військових операцій у другому реченні наведений виключно із інформаційною метою, оскільки у Законі вони не згадуються, а відтак його дія на них не поширюється.

У зв’язку із непорозуміннями, що виникли, Інститут визнає, що наведене у інформаційному зібрнику обґрунтування сформульовано недостатньо чітко. Задля уникнення подібних різночитань Інститут якомога швидше підготує уточнене видання Збірника.