Студії пам’яті упевнено набувають статусу одного із найперспективніших напрямів розвитку сучасної вітчизняної соціогуманітаристики. Підтвердженням чого стала наукова конференція «Політика пам’яті у культурному просторі», організована Українським інститутом національної пам’яті, яка відбулася 10 жовтня 2013 року.

     Конференція була присвячена питанням функціонування пам’яті у культурному просторі, її репрезентаціям, проблемам відродження і збереження.

     Співорганізатором конференції став Український фонд культури, голова якого академік НАН України Борис Олійник звернувся з вітальним словом до наукового зібрання.

     Конференцію відкрив перший заступник директора інституту, доктор історичних наук, професор Володимир Кривошея, який ознайомив присутніх з науковим доробком інституту, презентуючи низку останніх видань. Окрему увагу присутніх Володимир Кривошея звернув на підготовлений працівниками інституту «Каталог зруйнованих храмів і монастирів України». Каталог, видання якого здійснювалося у рамках загальнодержавних планів заходів з підготовки і відзначення 1025-річчя хрещення Київської Русі, є одним із кроків практичної реалізації політики пам’яті у культурному просторі, важливим чинником відтворення історичної пам’яті українського народу.

     Генеральний директор Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського Володимир Попик у доповіді на пленарному засіданні акцентував увагу на тому, що в сучасному світі завдяки процесам гуманізації суспільства відбувається «олюднення» історії, зростання інтересу до постатей минулого, їх людського і громадянського досвіду. У відповідності до цих тенденцій, бібліотеки України, як зазначив В. Попик, будують свою діяльність таким чином, щоб вони стали важливим комунікаційним інститутом для читачів, адже в них зберігаються потужні ресурси біографічної та спорідненої з нею генеалогічної, краєзнавчої інформації.

     Директор Інституту інноваційних технологій та змісту освіти Міністерства освіти і науки України, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, Заслужений діяч науки і техніки України Олександр Удод присвятив виступ проблемам репрезентації політики пам’яті у шкільній історичній освіті. На сьогодні, як наголошувалося у доповіді, стратегічним завданням видається досягнення єдності й взаємодії соціальної пам’яті, історіографії, що має забезпечити зваженість і об’єктивність у трактуванні історичного минулого, адже невідповідність між ними зумовлює конверсію історичної пам’яті, соціальну мімікрію, подвійні моральні стандарти, «війни пам’ятників», дискримінацію національних символів і героїв тощо. О. Удод підкреслив, що історія, і особливо шкільна, не має бути знаряддям виникнення нових конфліктів.

     Виступ генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Дмитра Стуса був присвячений постаті Тараса Шевченка, його інтерпретаціям у культурному просторі сучасної України. Д. Стус наголосив на необхідності модернізувати, але не ускладнювати молодій людині дорогу до Шевченка та його спадщини.

     Заступник директора Інституту «Русская антропологическая школа» Російського державного гуманітарного університету, кандидат історичних наук Олексій Васільєв представив сучасні теоретичні підходи дослідження політики пам’яті у просторі культури, зазначивши, що подвійне розуміння феномену «колективної пам’яті», запропоноване Морісом Хальбваксом, - 1) як сукупності соціально оформлених індивідуальних спогадів, 2) як позаіндивідуального феномену вилилося у найважливішу методологічну суперечність, яка до сьогодні залишається основною рушійною силою філософсько-епістеміологічної дискусії memory studies. Велике значення у царині меморіальних досліджень науковець відводить національній історіографії, яка є специфічною для культури модерну формою передачі й осучаснення культурних сенсів, знання, яке керує вчинками і переживаннями всередині певного суспільства.

     Архіви як установи пам’яті були проаналізовані у доповіді начальника відділу Вищої ради юстиції, доктора історичних наук, професора, Заслуженого діяча науки і техніки України Ірини Матяш. Підхід до розуміння сутності архівів як установ пам’яті пов’язується, насамперед, із місією архівних установ, що полягає у зберіганні та удоступненні архівної спадщини людства. Через усталені в соціогуманітарній сфері метафори – «скарбниці пам’яті нації», «будинки пам’яті», «сховища пам’яті», «суспільні інститути пам’яті» – суспільством оцінюється ефект діяльності архівів.

     Провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, професор Ірина Колесник представила концепт «місця пам’яті» як засіб вивчення змісту та функцій історіографії в структурах історичної науки. Образи репрезентації історіографії у масовій та професійній свідомості, на думку вченої, поступово змінювалися від модерну до сучасності, виступаючи сукупністю біографій та праць істориків, боротьби ідейних течій в науці, моделей інтелектуальних мереж або історії понять.

     Проблемам формування колективної пам’яті у культурному просторі міста був присвячений виступ завідувача відділу Українського інституту національної пам’яті, доктора історичних наук Лариси Буряк. Відзначалося, що пам’ять у міському просторі конструюється та існує за особливим алгоритмом, проявляючи свою складну і суперечливу природу. Вона не буває незмінною і цілісною, відбуваються її стирання, нашарування, творення різноманітних меморіальних конструкцій. Мозаїчність, фрагментарність, уривчастість, ситуативність найбільш адекватно передають сутнісний характер історичної пам’яті у культурному просторі міста.

     Топоніміка як один із маркерів національної пам’яті була представлена у доповіді завідувача відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, кандидата історичних наук, члена-кореспондента УВАН (США) Ігоря Гирича. Міська антропоніміка, на думку вченого, є свідченням духовно-історичних та ідеологічних орієнтирів, які влада використовувала для формування відповідного суспільно-політично орієнтованого громадянина. Назви вулиць вибудовували шкалу цінностей суспільства, протягували нитку державної тяглості від минулого через сучасне у майбутнє.

     Надалі робота конференції продовжилася у форматі секційних засідань:
     – Політика пам’яті у культурному просторі: контекст та інтерпретації.
     – Репрезентації національної пам’яті: події, постаті, місця.
     – Комеморативні практики у стратегіях формування національного культурного простору.

     Тут була представлена розмаїта тематика досліджень, актуальність яких засвідчили жваві дискусії. Зокрема, велику зацікавленість викликала доповідь кандидата культурології, доцента Санкт-Петербурзького державного університету Анни Ляшко та кандидата філософських наук, доцента того ж університету Антоніни Ніконової. Вони презентували досвід проекту «Якщо ти ленінградець…», який реалізується Науково-практичним центром «Музейний квартал/Санкт-Петербург). Цей проект орієнтовано на актуалізацію повсякденної культури Ленінграду 1950–80-х рр. для сучасних поколінь і передбачає використання таких форм збереження цієї культури, як зустрічі, відеоінтерв’ю, майстер-класи з оформлення сімейних фотоальбомів, музейні виставки тощо. Під час прогулянок-спогадів застосовується навігаційна система, що дозволяє залучатися до екскурсій індивідуально і надає проекту значної мобільності.

     Доктор наук із соціальних комунікацій, завідувач відділу Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського Тетяна Гранчак виступила з доповіддю про національні бібліотеки як комунікаційні інституції політики національної пам’яті в умовах поширення електронних технологій. Проаналізувавши досвід роботи національних бібліотек зарубіжних країн та України, вчена зробила висновок, що завдяки сучасним інформаційним технологіям роль бібліотек у збережені національної пам’яті є винятковою. Функціонування бібліотечних веб-сайтів і оцифрування фондів забезпечує можливість надання доступу не лише до бібліографічної та повнотекстової, а й до мультимедійної інформації, також перетворює інформацію, доступ до якої традиційно був локалізованим, на широкодоступну, тим самим здійснюється охоплення аудиторії в національному масштабі.

     Заслужений працівник культури України, завідувач відділу Національного художнього музею України Ольга Жбанкова представила доповідь, присвячену ювілею відомого художника-передвижника Миколи Пимоненка, який належить до когорти корифеїв української культури межі ХІХ і ХХ століть.

     При підведенні підсумків конференції зроблено висновок, що проблеми політики пам’яті у культурному просторі стали предметом теоретико-методологічних і практичних досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців. Активно вивчаються інститути культурного простору (музеї, архіви, бібліотеки), монументально-семантична складова та комеморативні практики. Дослідження розвиваються як у київському, так і регіональних контекстах. Були висловлені сподівання, що напрацювання учасників конференції стануть корисними для вироблення політики пам’яті у вітчизняному культурному просторі, а також слугуватимуть стимулом для подальших меморіальних досліджень.

     Загалом у конференції взяли участь близько 60 учасників, серед яких - представники державних органів влади, науковці з України та Російської Федерації, працівники музейних, бібліотечних, архівних установ.