Цього року національні пам’ятні заходи до 83-х роковин Голодомору присвячені людям, які змогли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933 роках. «Голодомор не зламав» — ані цих людей, ані наш народ.

«Незламні» – це 15 історій про тих, кого не зламав Голодомор.

ЛЕВКО ЛУК’ЯНЕНКО (1927 р.н.)

відомий громадсько-політичний діяч, дисидент, політв’язень

Народився в селі Хрипівка на Чернігівщині в селянській родині, був найстаршим із чотирьох дітей. Від голодної смерті навесні 1933 року їх врятував батько, приховавши трохи картоплі в ямі під стежкою. Буксирна бригада шукала збіжжя на городі, під деревами, а на стежку уваги не звернула. Яму відкрили навесні 1933-го, картопля згнила, стояв страшенний сморід. Однак, її вичерпували у ночви, заливали водою, перетирали і з того відстоювався крохмаль, з якого пекли млинці. Таким чином й врятувалися.

Закінчив юридичний факультет Московського університету, якийсь час працював на державній службі. 1958 року він стає співзасновником таємної, опозиційної до режиму Української робітничо-селянської спілки. За це засуджений до розстрілу, який замінили 15 роками ув’язнення. Вийшовши на волю, вступив до правозахисної Української гельсінської групи. Новий вирок — 10 років таборів і 5 років заслання. У таборах продовжив боротьбу з «імперією зла», брав участь в акціях протестів політв'язнів, оголошував голодування.

Один із творців незалежності України, співавтор найважливіших державних документів «Декларації про державний суверенітет України» й «Акту проголошення незалежності України». Голова асоціації дослідників голодоморів в Україні.  Ця організація стала першою, яка збирала свідчення очевидців і повертала пам'ять про геноцид 1932-1933 років.

«Те, що голод 30-х років був злочином Російської імперії проти української нації, доведено тисячами й тисячами надрукованих свідчень. Аби тільки люди хотіли те читати й знати».

ДМИТРО БІЛОУС (1920 – 2004)

поет

Народився в селі Курмани на Сумщині у багатодітній селянській родині, де зростало одинадцятеро дітей. У розпал Голодомору 1933 року Курмани були занесені на «чорну дошку». Від смерті Дмитра врятував старший брат, який працював у Харківській трудовій колонії Антона Макаренка. Саме туди і потрапив майбутній поет. Однак, видіння пухлих односельців та мертвих з голоду на українських шляхах і дорогах залишилось із ним на все життя. За збірку «Диво калинове», видану 1988 року, удостоєний Національної премії імені Тараса Шевченка.

Ти кажеш не було Голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть вариво виймали із печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі,

із торбиночок нужденних стариків?