5 грудня в Українському католицькому університеті відбувся семінар «Повсякденне життя учасників підпілля ОУН та УПА (1930 – 1950 рр.)».

Він став можливим завдяки співпраці Українського інституту національної пам'яті, Київського національного університету ім. Т.Шевченка, Українського католицького університету, Центру досліджень визвольного руху.

Семінар відкрив професор Українського католицького університету Олександр Зайцев (Львів) своєю доповіддю «Культ героїзму в ОУН, 1930-ті роки». Витоки культу героїзму – в усвідомленні націоналістами занепаду нації та потреби її відродження. «Революція умів» повинна була йти пліч-о-пліч із національною революцією, яку наближали оунівці. Тому в середовищі організованого націоналізму було створено своєрідний сценарій правильної поведінки – «правильного» життя і «правильної» смерті. Важливими елементами культу героїзму були публічні ритуали: вшанування героїв Крут, догляд за могилами стрільців УСС і УГА і, згодом, культ навколо особи загиблого Євгена Коновальця.

Тему морального виміру боротьби продовжив директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» к. і. н Руслан Забілий (Львів). Його доповідь «Моральний кодекс повстанця: заохочення, злочин і кара» про те, які якості командування УПА намагалося прищепити своїм підлеглим, як нормативні документи регулювали питання побуту і співжиття в лавах вояків, якими «стимулами» заохочували упівців  і що на них чекало в разі провини. Наприклад, відомо, що на Волині в УПА існували карні відділи, в яких стрільці спокутували проступки фізичною працею на користь підпілля. До командирів були підвищені вимоги. Окрім особистої хоробрості та рішучості вони мусили мати хорошу ідейну підготовку і головне – бути вимогливими не тільки до підлеглих, а й до себе. Занадто зверхніх і надміру суворих до бійців командирів знімали з посад.

Модерували захід: професор Іван Патриляк (КНУ ім. Т. Г. Шевченка), к.і.н. Руслан Забілий (Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького»), к.і.н. Марта Гавришко (Центр досліджень визвольного руху) і к.і.н. Яна Примаченко (Інститут історії НАН України).

Серед інших тем, що піднімалися на семінарі:

• матеріальні аспекти повстанського побуту;
• вплив аномалій погоди на боєздатність УПА на прикладі Волині в 1943-1944 рр.;
• мотивація.

К.і.н. Олександр Пагіря представив результати опитування 40 ветеранів УПА, проведеного по всій Україні та в суміжних землях у Польщі в 2008 р. Опитувальник містив перелік запитань про повсякдення, побут, медицину, тилове забезпечення, гендерні стосунки тощо. Дослідник зазначив, що респонденти часто не розуміли сенсу цих запитань – для них це були тривіальні речі. Зрештою, вдалося зібрати багатий матеріал, із якого найголовніший висновок – основою УПА була самоорганізація. Без ресурсів села УПА довго б не проіснувала. А кровоносною судиною підпільної армії була ОУН.

«За умов колапсу системи безпеки УПА виконувала функції держави із забезпечення захисту місцевого населення».

Наукова співробітниця ЦДВР к. і. н  Марта Гавришко у доповіді «Примусова інтимність: сексуальне насильство в ОУН і УПА у 40-і – 50-і рр. ХХ століття» підняла табуйовану й недосліджену тему. Мовчання про гендерно-базоване насильство стало частиною колективної пам’яті. Однак численні документи судочинства, СБ ОУН, листування свідчать про різноманітні практики сексуального та сексуалізованого насильства в підпіллі й УПА, об’єктами якого у переважній більшості були жінки (як підпільниці/повстанки, так і цивільні). Мова йде про зґвалтування, домагання, примус до статевих відносин, аборту, примусову оголеність, обстригання волосся за “горизонтальну колаборацію”, відтинання грудей, ушкодження геніталій, примус до вступу в інтимні відносини з ворогом з розвідицькою метою. Головними причинами статевого насильства щодо своїх жінок були патріархальні гендерні відносини, що у воєнних умовах призводили до домінування гегемонної маскулінності з її культом фізичної сили. “Темною” стороною частини “безстрашних воїнів” були гендерні стереотипи, надмірна агресія, мізогінія. У таких умовах сексуальне насильство ставало способом тотального підпорядкування жінок. Насильство щодо чужих жінок було способом принизити і деморалізувати ворога.

До майже невідомої теми звернувся науковий співробітник ЦДВР і заввідділу історії України в ХХ ст. Національного музею історії України к.і.н.Олександр Іщук (Київ).  Він розповів про дітей віком до 14 років у підпільній і повстанській боротьбі. Маленькі українці, попри юний вік, теж цікавилися визвольною боротьбою і співпереживали їй. Через це, часто-густо, вир цієї боротьби захоплював і їх. У підпіллі їм доручали дрібні завдання на кшталт розвідки та спостереження, кур’єрських обов’язків, а іноді залучали до бойових акцій.

Органи радянської держбезпеки користувалися недосвідченістю дітей-симпатиків ОУН і УПА, щоб з їхньою допомогою діставати інформацію, а то й шантажувати членів підпілля. Окрему увагу приділяли дітям провідників ОУН і командирів УПА. Зазвичай, «органи» відправляли цих дітей до дитбудинків, міняли їм прізвища і вигадували нову біографію, так щоб навіки розлучити сина або доньку з батьками-«бандитами».

За результатами наукового семінару планують випустити тематичний збірник.

Джерело: Центр досліджень визвольного руху