Більшість посткомуністичних країн саме завдяки подоланню тоталітарного минулого стали нормальними демократичними країнами.

Активісти з Чехії за власні гроші збирають останні вцілілі матеріальні свідоцтва про ГУЛАГ, у Росії відкривають музеї, що уславлюють каральну систему. В Україні триває «Ленінопад» і працює музей «Тюрма на Лонцького» у Львові, але одночасно існують тисячі музеїв, в яких радянський період – лише ланцюг успіхів і перемог. Де в цих системах координат опинилася нині Україна? Про це говоримо з директором Українського інституту національної пам’яті Володимиром В’ятровичем.

– Якби не відбулося Євромайдану, я переконаний, що Україна опинилася б однозначно на боці Росії, в якій відбувається реабілітація радянського тоталітарного режиму. Дуже стрімко ми рухалися по тому шляху. Після Євромайдану, я думаю, що Україна повертається на європейський шлях не тільки в контексті ціннісних речей, зовнішньої політики, торговельної політики, але і в контексті гуманітарної політики. Більшість посткомуністичних країн саме завдяки подоланню тоталітарного минулого стали нормальними демократичними країнами. Росія, на жаль, є радше антиподом до цих країн. Зараз вона є не просто країною, яка реабілітує тоталітарне минуле, але і країною, яка в повній мірі відроджує тоталітарні практики в дійсності.

Музей «Тюрма на Лонцького» у Львові

– Як Ви думаєте, що потрібно зробити, щоб суспільство усвідомило, що з ним відбувалося за роки радянської влади?

– Одним із найважливіших кроків політики пам’яті в інших посткомуністичних країнах було відкриття архівів комуністичних спецслужб. Саме ці архіви зберігають інформацію про те, як насправді функціонував тоталітарний режим, як нищилися людські долі, зберігають інформацію про тих, хто намагався чинити спротив цьому тоталітарному режиму. Відповідно саме для цього в більшості посткомуністичних країн приймалися спеціальні закони про особливий статус цих документів і особливий доступ до цих документів, про створення спеціальних архівів, і передачу їх туди з відання сучасних спецслужб.

Аналогічний законопроект ми підготувала зараз в Інституті національної пам’яті. Сподіваюся, що найближчим часом його буде погоджено з Кабінетом міністрів і передано Верховній Раді, яка його проголосує.

Очевидно, що цього недостатньо. Повинні бути кроки, спрямовані на юридичне засудження тоталітарного режиму. Знову ж таки, в багатьох посткомуністичних країнах приймалися спеціальні закони щодо засудження злочинів комуністичного режиму. Ми так само в Україні підготували зараз такий проект про засудження злочинів і комуністичного і нацистського тоталітарних режимів, які ми вважаємо однаково страшними в історії України 20 століття. Це – важливий крок, який врешті-решт дасть моральну характеристику радянському минулому, і я сподіваюся, що він стане тією рискою, яка відмежує Україну від тієї тоталітарної спадщини, яка зробить незворотнім її демократичний розвиток.

Іншим важливим інструментом є, звичайно, календар тих дат, які вшановуються на державному рівні. На цьому шляху в нас також є певні успіхи. Було прийнято спеціальну постанову Верховної Ради з переліком тих дат, які будуть відзначатися на державному рівні цього року в Україні. Зараз ми опрацьовуємо спеціальний законопроект щодо державних свят. Успіхом на цьому шляху вважаємо встановлення 14 жовтня Днем захисника України. Це – день, який тісно пов’язаний з історією ще з часів Київської Русі, святом Покрови, з історією козацтва та історією Української повстанської армії, і свідчить про тяглість української військової традиції.

Ще одним важливим елементом політики національної пам’яті є так звана публічна освіта, поширення інформації про історію. Справа в тому, що в посткомуністичних суспільствах, а в українському і поготів, є велика кількість людей, які отримали свою освіту в радянські часи, і, відповідно, не мали можливості вивчати правдиву історію своєї країни. Нам потрібно доносити їм інформацію про українське минуле іншими якимось способами, не підручниками, до яких вони не заглянуть. Для цього ми повинні проводити різного роди дискусії, круглі столи, виставки.

Минулого року ми підготували одну таку виставку, яка називалася «Спротив геноциду». Вона була присвячена якраз повстанням напередодні Голодомору 1932-33 років. Цього року готуємо нову виставку, присвячену Україні та українцям у Другій світовій війні.

– Ви згадали календар знаменних дат, незабаром буде 9 травня, чи 8 травня, День перемоги, чи День пам’яті, де тут опиниться Україна?

– Починаючи з минулого року, і цього року ми це зафіксуємо, Україна в тих відзначеннях є значно ближчою до Європи. Минулого року ми вперше запровадили традицію відзначення Дня пам’яті і примирення 8 травня при збереженні 9 травня як Дня перемоги. Цього року ми збережемо цю традицію. Минулого року ми провели акцію «Перша хвилина миру» о 23 годині, на честь вшанування підписання Акту про капітуляцію Німеччиною, коли запанував мир на території Європи. Я думаю, що цього року, ми це повторимо. Надзвичайно важливо, коли говорити про відзначення перемоги над нацизмом, щоб ми говорили про цю перемогу з точки зору України і українців, говорити про внесок українців в перемогу над нацизмом, позбавити ці відзначення радянських стереотипів і тягаря всього радянського.

Джерело: Радіо Свобода