Про різні аспекти декомунізації, відкриті архіви, національну ідею, сильні й слабкі сторони українців, а також чим Путін подібний до Гітлера запитали Голову Українського інституту націонаьної пам’яті в онлайн-чаті "Главреда".

Добрый день! Почему Днепропетровск хотят переименовать в Днепр, нужно не только исполнить закон, но дать имя городу, с которым ему дальше жить. А то река Днепр и город Днепр, почему не поддержать Сичеслав, Днепрослав или хотя бы Днепровск. Я думаю, по справедливости Сичеслав, кто сейчас помнит как, раньше назвался Запорожье, в память о 6 сечах.

На жаль, місцева влада Дніпропетровська фактично позбавила мешканців цього міста можливості висловити свою думку щодо його нової назви. Тому що винесла на обговорення назву Дніпропетровськ, яка не може бути використана, згідно з прийнятим законом про декомунізацію. Відповідно інститут національної пам’яті, формулюючи свої рекомендації для парламенту, виходив зі звернень громадських організацій. Серед пропозицій, які ми отримали, були такі назви: Січеслав, Кодак, Дніпро. Ми підтримали останню, як назву, яка найлегше сприйметься громадою, бо саме цю назву більшість використовує в побуті. Врешті, прецеденти, коли назва міста і річки, на якій воно збудоване, співпадають, часті в світовій практиці. Наприклад, місто і річка Чикаго.

Доброго дня! Шановний Володимире! Противники декомунізації зачасту маніпулюють історією. Але чому і інститут національної памяті, який має бути взірцем останнім часом також вдається до маніпуляцій? Так читаю стенограму засідань комітету самоврядування ВР, де шановний пан Володимир заявляє, що колись давно населений пункт, пращур Кіровограда, з’явився на території "Інгульської паланки Війська Запорозького", хоча є загальновідомим факт, що теперішній Кіровоград належав до Бугоґардієвської паланки. А Інгульська паланка (це Кривий Ріг) має лише спільні кордони з сучасною Кіровоградською областю, про що зазначено у висновку Брехуненка-Папакіна. В іншому інтерв’ю читаю, що пан Володимир заявив, що до фортеці Єлизавети була фортеця Інгул. Хоча Ви як історик маєте знати, що об’єкт, який мав назви урочище Інгул, фортеця Інгул, Інгулгород, був на Малому Інгулі, тобто на Інгульці. Навіщо Вам маніпуляції? І чому Ви так вхопились за ІнгулЬСЬК, а не з Інгул? Експертні висновки інститутів історії та археографії містять назву ІНГУЛ як можливий варіант. Ви ж відмовились від ДніпроВСЬКа, а зупинились на ДНІПРО! Дякую за відповідь!

Назва Інгульськ була запропонована саме істориками з Кіровограду, після цього підтримана експертами з Інституту історії, Інституту археографії, Інституту української мови НАНУ, тому саме її рекомендував парламенту УІНП. Врешті саме ця назва була однією із семи, запропонованих Кіровоградською міськрадою як результат обговорень місцевої громади.

Як бути, якщо мешканці того чи іншого міста чи селища не хочуть змінювати його назву в рамках процесу декомунізації - зважаючи на думку місцевої громади, лишити комуністичну назву, чи попри все рухатися в загальному руслі?

Ми не повинні дискутувати, чи виконувати закон, а тільки — яким чином його виконувати. Закон передбачав можливість для кожної місцевої громади висловити своє бачення щодо нової назви населеного пункту, у разі, якщо замість цього ми отримали відповідь про небажання перейменовуватися, нову назву обиратимуть за рекомендаціями Інституту національної пам’яті.

Пане Володимире, все хочу запитати про таке. В Києві є такий проспект, який носить назву проспект Возз’єднання. Наскільки мені відомо, назву він отримав на честь факту об’єднання України з Росією за часів Хмельницького. Мені здається, він не потрапив до списку тих, що мають бути перейменовані. Може, варто?

Назва проспекту Возз’єднання напряму не підпадає під дію закону про декомунізацію, хоча ми розуміємо, що так зване возз’єднання було одним із ключових історичних і ідеологічних міфів комуністичного режиму. Тому ми готові були підтримати ініціативу про перейменування проспекту, адже його можна здійснити не лише в рамках декомунізації, але й просто з ініціативи громадськості.

Цiкава точка зору по змiнi назви Кiровоград.

Інститут підтримав у якості нової назви Інгульськ — топонім, пов’язаний із місцевою річкою та історією запорізького козацтва (див. відповідь вище).

Доброго дня, пане Володимире! Якщо з перейменуванням населених пунктів на тимчасово окупованій та тимчасово непідконтрольній територіях зрозуміло - це повноваження Верховної Ради, то як бути із перейменуванням вуличної мережі у містах Донбасу за лінією розмежування? Чи буде це здійснено розпорядженнями голів обласних військово-цивільних адміністрацій після 21 лютого, коли у них з'являться відповідні правомочності?

Так, перейменування відбудеться розпорядженнями голів обласних військово-цивільних адміністрацій після 21 лютого, коли у них з'являться відповідні правомочності.

С чем связано возвращение исторических крымскотатарских названий в Крыму? Кто стал на полуострове автором этой идеи? И как так тихо и спокойно на это согласилась местная оккупационная власть?

Ініціатива повернення історичних кримськотатарських назв належить Меджлісу кримськотатарського народу і Інституту національної пам’яті. Ми оголосили про намір її реалізувати в рамках реалізації закону про декомунізацію, під дію якого підпадають 70 населених пунктів у Криму. У відповідь на нашу ініціативу окупаційна влада Криму оголосила про можливість використання подвійних назв — чинних сьогодні та історичних. Тобто насправді з боку Росії мова не йде про повернення історичних назв. І це лише недолуга спроба відреагувати на декомунізаційні процеси в Україні і Криму.

В какие суммы Украине обходятся переименования городов, улиц? Или разговоры о том, что это недешевое удовольствие - миф?

Розмови про те, що це недешеве задоволення, — це один із тих міфів, якими намагаються зупинити декомунізацію. Для громадян вона не коштує нічого. Органи влади теж не потребують додаткових коштів для її реалізації, тому що вона здійснюється у їхній робочий час за ресурси, передбачені на їхнє функціонування. Документи (паспорти, права власності, водійські права) людям у зв’язку з перейменуванням змінювати не потрібно.

Пане Володимире, чи є у Інституту національної пам"яті якісь напрацювання у напрямку створення державної ідеології, вироблення національної ідеї та позитивної національної міфології??? Чи поступали подібні пропозидиції до нашої влади взагалі? Я у ЗМІ поки не зустрічала такої інформації. Якщо це не до вас питання, то хто має цим займатися на державному рівні???

"Єдиноправильна державна ідеологія" є інструментом тоталітарного суспільства, а в нашому випадку — рудиментом комуністичного режиму. Так само негативно ставлюся до поняття і творення "позитивної національної міфології". Певен, що навпаки, проводячи деконструкцію міфів, зокрема, радянських та російських, ми можемо об’єднати українців довкола спільного розуміння українського минулого. А замість "єдиної державної ідеології" варто говорити про спільні цінності, зокрема, свободу як фундаментальну для українців протягом цілої історії.

Міністр освіти Квіт заборонив вивчення історії України у вищих навчальних закладах: http://tyzhden.ua/Politics/128566 Прокоментуйте це рішення. Чи не вважаєте Ви, що це зрада національних інтересів? Що це знищення історичної пам'яті? Денаціоналізація? Та ще й в умовах війни... Якщо квіт буде послідовним - далі має йти заборона вивчення історії України у школі, і діти почнуть вивчати історію ДНР, ЛНР, Новоросії... А потім заборонять і Українську мову? Квіт готується до здачі України росії і путіну?

Викладання історії у вишах наказом Міносвіти не заборонене, а вилучене з переліку обов’язкових предметів. Інститут національної пам’яті звертався до Сергія Квіта з пропозицією повернути обов’язкове викладання історії у вишах. В отриманій відповіді зазначалося, що наша пропозиція суперечить чинному в Україні закону про вищу освіту. Натомість Лілія Гриневич, одна з авторів цього закону, не вбачає такої суперечності. Тому дискусія триває і інститут надалі наполягає на обов’язковості викладання історії у вищих навчальних закладах.

Вітаю! Володимире, як історик, ви напевно знаєте всі "хвороби" і таланти українського суспільства. Скажіть, які риси національного характеру українців вас найбільше захоплюють, які - дратують, а які найбільше шкодять нам? Дякую.

Найбільше мені імпонує волелюбність українців. Саме прагнення до свободи дозволило нам залишитися собою протягом століть за відсутності власної держави. Але саме ця відсутність держави породила рису, яка мені найбільше не подобається в українцях — невміння скористатися державною владою. Будь-яку владу ми засадничо сприймаємо як ворожу, навіть якщо ми самі привели її до керма. Українці — чудові повстанці і дисиденти, але часто не готові скористатися плодами своїх перемог. Ми докладаємо безліч зусиль на критику теперішньої влади, замість того, аби використати цей ресурс на те, щоб узявши на себе частину відповідальності, стати цією владою. Ми із захопленням сприймаємо тих політиків, які гучно гримають дверима, незалежно від результативності їхньої роботи, замість того, аби підтримати тих небагатьох, які "тягнуть лямку". Якщо ми не позбудемося цього вічного дисидентства, то не зможемо побудувати розвиненої держави. Сучасна Україна є слабкою державою, тому єдине, що вона може запропонувати своїм громадянам, — це стати частиною влади, взявши на себе частину відповідальності за майбутнє країни.

Пане Володимир, як вважаєте, коли і за яких умов прозріють росіяни, чи здатні вони замінити Путіна на більш достойного лідера, або ж йому на зміну вони притягнуть більш жорстку людину, з крутішими «імперськими замашками»?

Певен що звичайної заміни Путіна на іншого керівника недостатньо для змін у цій державі. На жаль, не Путін формує суспільні настрої, а радше навпаки, Путін — продукт уявлення росіян про майбутнє своєї країни. Росія потребує деімперіалізації свідомості населення, в іншому випадку в неї немає майбутнього, тому що імперія — це державний проект ХІХ століття, який неможливо реалізувати в ХХІ столітті, незважаючи на колосальний ресурс.

Навколо яких тем чи ідей здатні по-справжньому консолідуватися українці всіх регіонів? Що сьогодні для нашого суспільства є об*єднавчими чинниками?

Я думаю, що таким об’єднавчим чинником є бажання жити в незалежній демократичній державі. Ми можемо дискутувати з усіма щодо того, якою має бути Україна, але не може бути предметом дискусії, чи має бути Україна.

Володимире, якими ви бачите шляхи, що здатні допомогти повернути уми людей на окупованих територіях до України? Що потрібно, аби Донбас і Крим стали українськими за суттю? І скільки часу на це може піти? Десятиріччя, століття, кілька поколінь?

На жаль, мусимо констатувати, що за 25 років незалежності фактично нічого не робилося в цьому напрямку. Тому Путіну вдалося реалізувати свої плани, спираючись на радянську ідентичність мешканців цих територій. Декомунізація, яка проходить сьогодні, це, зокрема, засіб спинити розростання російської агресії та повернути тимчасово окуповані території. Ми повинні проводити системну роботу з деконструкції радянських міфів, відновлення історичної правди про минуле цих місцевостей. Під шаром радянської пропаганди ми знаходимо цікаву історію, місцевих героїв, які мають стати основою української ідентичності цих місць. Очевидно, що це відбудеться не миттєво, і, в першу чергу, ми повинні звертати увагу на молоде покоління, війну за яке Путін програв на всій території України.

Чи всі архіви відкриті Україною (які стосуються періоду СРСР)? Якщо ні, то які саме теми і сторінки тих часів лишаються закритими?

Згідно з прийнятим 9 квітня 2015 року законом, всі архіви радянських репресивних органів від ЧК до КГБ, від 1917 до 1991 року доступні для кожного зацікавленого і не можуть бути засекречені. Наступним етапом реалізації цього закону буде перевезення цих документів у спеціально створений для цього архів Інституту національної пам’яті. Певен, що документи ЧК, НКВД, КГБ не повинні зберігатися в сховищах сучасних спецслужб та правоохоронних органів.

У нас часто порівнюють російського президента з Гітлером, наскільки це коректно, чи бачите ви якусь подібність між цими двома постатями?

Порівняння — один із хороших способів історичного пізнання, і його варто використовувати також для розуміння сучасності. Якщо говорити конкретно про Путіна і Гітлера, то тут більш ніж достатньо паралелей. Обидва тоталітарні вожді, руйнують існуючу міжнародну правову систему, загрожують світові війною, апелюючи до "відновлення історичної справедливості" щодо свого народу.

Владимир, а правда, что битва при Конотопе значительно изменила географическую карту Европы?

Битва під Конотопом 1659 року, яка завершилася поразкою московського війська, важлива для української і російської історії. Проте вона не стала переломною подією і не спинила подальшого розростання Московського царства і його трансформації у Російську імперію.

Джерело - "Главред".