Про загрозу знищення цінних зразків радянського мистецтва – мозаїк, завдяки потужній інформаційній кампанії чули, напевно, всі.

Радянська мозаїка на фасаді школи у Києві – єдина, що була "знищена" в місті впродовж останнього часу. Її демонтували через ремонт приміщення школи

Із повідомлень в медіа вимальовувався образ українських талібів-декомунізаторів, які їх нещадно ліквідують.

Нині в ефірі 5-го каналу мав можливість поспілкуватися із Євгенією Моляр, координатором спеціального проекту Soviet mosaics in Ukraine.

Дізнався від неї, що очолюваний мною Інститут – це політбюро, яке проводить "націоналізацію та клерикалізацію" країни. А також, що від часу початку "варварської" декомунізації виявляється знищено одну (!) радянську мозаїку (див. фото нижче) на фасаді русанівської школи у Києві. Але й один приклад знищення виявився перебільшенням: мозаїку демонтували не через підписаний в кінці травня закон, а через початий у березні ремонт.

ПС. На позицію державного службовця я прийшов із третього сектору та академічної роботи. Ініціював та проводив кампанії з метою адвокації змін на різних рівнях нашої країни. Частина із цієї діяльності стосувалася захисту культурної спадщини – у Львові та Києві.

Прийнятий декомунізаційний закон, серед іншого, мав на меті перевести проблему демонтажу пам'яток тоталітаризму в леґітимне русло.

Українське суспільство прагне позбавитися радянської пропаганди, ігнорувати цей запит на свободу життєвого простору – держава не може і не буде.

Питання демонтажу об'єктів, які становлять мистецьку цінність, і їх подальшої долі вирішуються за участі фахівців та зацікавленої громадськості. Це непроста розмова, адже рішення потребують витрат.

З іншого боку – на жаль, стан збереження пам'яток в країні загалом можна оцінити як критичний, тож декомунізаційний процес може звернути додаткову увагу суспільства й на цю проблему.

Але досягти прийнятного результату можна лише за умови професійної розмови. Зваженої і чесної. З усіх сторін.