Офіційний веб-сайт УІНП
|
ВЕБ-СТОРІНКА "85-ТІ РОКОВИНИ ГОЛОДОМОРУ"
ВЕБ-СТОРІНКА "УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921"
СПЕЦПРОЕКТ "УКРАЇНСЬКА ДРУГА СВІТОВА"
МУЗЕЙ МАЙДАНУ
УРЯДОВА "ГАРЯЧА ЛІНІЯ"
|
Сергій Громенко. Бухенвальд як (не) символПодібно до того, як поняття «Освенцим/Аушвіц» та «Голокост» неподільні при описі трагедії європейського єврейства, так і «Бухенвальд» і «міжнародна антинацистська солідарність» цілком стали би синонімами. Бухенвальд міг би являти собою модель Об'єднаних Націй в мініатюрі, готовий еталон «дружби народів», ідеальний пропагандистський штамп – правдивий і емоційний – міг би... але не став. У Мережі законною популярністю користується жарт: «Якщо росіяни самостійно перемогли Гітлера, то чого вони обурюються, що в Москву на парад Перемоги ніхто не приїде. Самі перемогли – самі і святкуйте». Розмови про те, що Росія перетворилася практично в ізгоя на міжнародній арені, давно стали загальним місцем, але чим ближче ми підходимо до 70-ї річниці перемоги Об'єднаних Націй над Третім Рейхом, тим ізоляція стає виразнішою. День Бухенвальдського повстання – практично ідеальний індикатор відносин Москви із Заходом, і не можна не помітити, що горить він тривожним кольором.
Буковий ліс
Бухенвальд, звичайно, не Аушвіц – немає ні газових камер, ні рознарядок на знищення, – але потрапити туди означає майже отримати смертний вирок, навіть якщо його виконання займе роки. Особливо страшними в «Буковому лісі», а саме так перекладається назва концтабору, були медичні експерименти над людьми. І хоча «ангел смерті» – доктор Менгеле – ставив свої нелюдські досліди в Аушвіці, Бухенвальдським «пацієнтам» було від цього не легше. Всього за роки існування нацистського режиму через табір пройшла чверть мільйона ув’язнених, майже кожен четвертий з яких загинув.
Але відомий Бухенвальд не тільки «подвигами» СС. Саме в цьому таборі зародився найбільший рух опору, що дозволив ув’язненим добитися справді фантастичного успіху – переможного збройного повстання ще до приходу союзних сил. Звільнитися самим, і при цьому захопити в полон більше сотні конвоїрів – про таке в’язні Аушвіца і Дахау могли тільки мріяти.
Виробничий характер табору – неподалік розташовувався великий збройовий завод – чимало сприяв успіху. У березні 1941 року до Бухенвальду потрапив польський інженер Гвидон Дамазин, який зумів не просто «на коліні», а в буквальному сенсі на дні відра для сміття зібрати радіопередавач, завдяки якому пізніше підпільники встановили зв’язок із зовнішнім світом. Паралельно «політичні» зуміли відтіснити «кримінальних» від внутрішньої адміністративної роботи – це дозволило не тільки зберегти безліч життів, але і спростити бійцям опору їхню діяльність.
З 1942 року ув’язнені почали накопичувати вогнепальну зброю – нечувана річ в інших таборах. У 1943 році під керівництвом старого німецького комуніста Вальтера Бартеля в Бухенвальді виник Міжнародний табірний комітет, який координував роботу підпільників. Роком пізніше був організований Комітет Народного фронту, який об’єднав представників усіх партій, – від комуністів до християнських демократів. Навесні останнього року існування табору з’явилася і Міжнародна військова організація Бухенвальда під керівництвом того ж Бартеля. Залишалося чекати слушної нагоди.
4 квітня американці звільнили перший на своєму шляху трудовий табір – Ордруф. Для нацистів у Бухенвальді ця подія стала сигналом до дії – два дні потому більшість ув’язнених та їхніх охоронців були евакуйовані в глиб Німеччини, тих же, хто залишився, чекала незавидна доля. За планом «Буковий ліс» мав бути підірваний, вцілілі – добиті, але до повної ліквідації концтабору справа не дійшла. 8 квітня той самий поляк Дамазин і росіянин Костянтин Леонов відправили по радіо союзним військам прохання про допомогу. Текст був повторений кілька разів англійською, німецькою і російською, і буквально через три хвилини прийшла відповідь від штабу армії генерала Паттона: «Бухенвальд, тримайтеся. Рушаємо на допомогу». Переповнений емоціями, Дамазин знепритомнів.
Але настало 11 квітня, ймовірний день знищення концтабору, а союзники все ще були в дорозі. Близько 11 ранку підпільники, озброєні кулеметом і майже сотнею гвинтівок, атакували казарми СС і сторожові вежі. Після полудня конвоїри почали відступати до найближчого лісу, але окремі бої тривали в районі головних воріт. Втім, до моменту прибуття о 15:30 того ж дня першого батальйону 6-ї бронетанкової дивізії США повстання перемогло, 125 есесівців були полонені, а ворота – відкриті. Тріумфатори знайшли в собі сил дати на честь союзників салют. Основну роботу американці виконали пізніше в таборі Лангенштайн, де чекали звільнення більше 20 тис. в’язнів та в інших місцях.
Ідеальний символ
Подібно до того, як поняття «Освенцим/Аушвіц» та «Голокост» неподільні при описі трагедії європейського єврейства, так і «Бухенвальд» і «міжнародна антинацистська солідарність» цілком стали би синонімами. Справді, важко знайти більш відповідний символ спільної боротьби безлічі народів проти тоталітаризму. Поляки і росіяни, українці та євреї, німці і французи, військовослужбовці та цивільні усіх віросповідань і політичних переконань об’єдналися, і зі зброєю в руках добули собі свободу. Бухенвальд міг би являти собою модель Об'єднаних Націй в мініатюрі, готовий еталон «дружби народів», ідеальний пропагандистський штамп – правдивий і емоційний – міг би... але не став.
Причиною цього стала спішно збудована комуністами «залізна завіса». Вчорашні союзники перетворилися на «ймовірних противників», СРСР почав монополізувати перемогу у війні, але головне – це доля самого Бухенвальда. Чекісти додумалися вчинити з «Буковим лісом» так само, як вони вчинили з Аушвіцем – тобто перетворити його в радянський табір. З 1945 по 1950 роки в бараках для жертв нацистів своїх бранців тепер тримали їхні переможці. Через спецтабір №2 пройшло без малого 30 тисяч людей, більше семи тисяч з яких загинули. І ще одна цікава деталь – при розформуванні табору конвоїри вивезли до Радянського Союзу не тільки ув’язнених, але й бараки, кухні, пральні, майстерні і навіть матраци. Свого «м’якого інвентарю», мабуть, ГУЛАГу не вистачало.
У кожному разі, символ з Бухенвальда не вийшов. У НДР основний наголос робився на увічнення пам’яті про комуністичних лідерів підпілля, схожі конотації збереглися в більшості пострадянських держав. З іншого боку, в об’єднаній Німеччині і Європі в цілому акцент роблять на вихованні молоді в дусі миру, у тому числі і за допомогою Бухенвальдського меморіалу. В результаті 11 квітня в Росії (та й Україні також) за інерцією святкують «Міжнародний день визволення жертв фашистських концтаборів», не маючи міжнародних контактів і плутаючи фашистів з нацистами, а на заходах у Бухенвальді воліють обходитися без росіян.
Індикатор
Напередодні 27 січня цього року один історичний скандал вже мав місце в Східній Європі. Гжегож Схетина, польський міністр закордонних справ, публічно заявив про вирішальний внесок українців у визволення Аушвіца. У Росії негайно відповіли, мовляв, не можна ділити загальну радянську перемогу по народам (це незважаючи на те, що ще 2010 року Путін заявив, що росіяни впоралися б із німцями і без українців). Київ вперше за багато років не залишився осторонь від суперечки Варшави і Москви – Український інститут національної пам’яті на основі непрямих даних підрахував, що не менш як 40% визволителів концтабору були українцями, і опублікував біографії кількох героїв тих подій.
У 70-у річницю визволення Аушвіца Міноборони РФ нарешті опублікувало документ, що через безглузду політику пролежав під грифом «секретно» весь цей час – національний і соціальний склад 60-ї армії, що взяла Освенцим і зупинила «фабрику смерті». І що ж – понад 42% українців, стільки ж, скільки і росіян. Через п’ять років після демаршу Путіна, який образив всіх без винятку українських ветеранів, справедливість була відновлена. Не Україна перша почала ділити на частини радянську перемогу, але применшувати внесок її народу в розгром нацизму – пусте заняття.
Однак хвороблива реакція Кремля була викликана не стільки словами польського міністра, скільки ситуацією навколо Дня пам’яті жертв Голокосту в цілому. Не бажаючи запрошувати на заходи до Аушвіцу лідера країни, що все більш відверто перетворювалася на фашистську, організатори взагалі не стали запрошувати політиків. Їхати чи не їхати – кожен керівник вирішував для себе сам, і лише «государева гідність» російського президента постраждала. Путіна у Польщі не було.
Навчені гірким досвідом, росіяни навряд чи стануть публічно обурюватися тим, що їх не запросили до Бухенвальда 11 квітня. Ймовірно навіть, що і патріотична преса не стане звертати увагу на дату «Міжнародного дня визволення жертв фашистських концтаборів». І тим виразніше проявиться прірва, що відокремлює Росію від Заходу в пам’яті про війну і в поглядах на політику майбутнього теж.
Спільна перемога союзників та СРСР над нацистами, символами якої були зустріч на Ельбі і повстання у Бухенвальді, так і не стала основою для побудови сучасного діалогу між Росією і рештою світу. Більше того, Москва початку 21 століття все більше схожа на столицю країни, яку такою ціною вдалося перемогти 70 років тому. У Бухенвальді в’язні зуміли відкласти в сторону непрості питання політики, віросповідання і навіть забули про недавні військові конфлікти заради досягнення однієї, єдиної для всіх мети. Події 27 січня, 11 квітня і, боюся, 8-9 травня показують, що нинішнім росіянам повторити подвиг своїх предків і примиритися з сусідами, на жаль, не під силу.
Сергій Громенко,
кримський історик і публіцист,
співробітник Українського інституту національної пам'яті,
|
|
