Але однією згадкою справа не обмежилася – окремий розділ було присвячено міждержавним кримсько-українським стосункам. В нинішніх умовах вважаю абсолютно слушним процитувати його повністю.

 

Оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь Кримської держави, від якої не раз засягало допомоги Запорозьке військо для своєї оборони, тож, скільки під сей час буде можливо, має ясновельможний гетьман із найяснішим ханом, його милістю, кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації [співпраці] та підтвердження постійної приязні, на яку оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її будь у чому насильствувати. А після закінчення війни, коли Господь Бог посприяє, при бажаному і задовільному для нас мирі, новообраному гетьманові осісти у своїй резиденції, а по тому кріпко й невсипуще стерегти того. Має він бути зобов'язаний посадою свого уряду, аби ні в чому приязні й побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажні люди з нашого боку, які звикли розривати й руйнувати не тільки сусідську згоду та приязнь, але й мирні союзи.

 

Так коротко і вичерпно Пилип Орлик звершив кілька речей. По-перше, віддав належне допомозі з боку Кримського ханства козацтву в справі «оборони», тобто численних війн за незалежність України, починаючи з 1648 року. По-друге, згадав давню військову співпрацю між українцями та кримськими татарами. Ясна річ, деталі до конституції не потрапили, але пригадати було що – і спільний бій запорожців з кримцями проти турків 1624 року під Карасу-Базаром (нині – Білогірськом), і кримсько-українська військова угода 3 січня 1625 року, і великий похід козаків Михайла Дорошенка в Крим на допомогу хану Мехмеду Гераю ІІІ у 1628 році, в якому гетьман наклав головою, а козаки ще рік допомагали хану.