Інститут національної пам’яті в Польщі працює вже 16 років. Він опікується значним архівом, переважну більшість якого становлять документи комуністичних органів безпеки. Сім років Закон про люстрацію виконується на підставі аналізу архівних документів.  Упродовж останніх двох років реалізується програма “Цифровий архів”. Як польським архівістам удалося забезпечити такий ґрунтовний підхід до матеріалів спецслужб, українські колеги вивчали під час візиту до Варшави.

 

 

Протягом 15-19 грудня українська делегація з Українського інституту національної пам’яті, Галузевого державного архіву СБУ, Центру досліджень визвольного руху та громадських організацій, зокрема Реанімаційного пакету реформ, відвідала Інститут національної пам’яті (ІНП) Республіки Польща, Архів нових документів та Національний цифровий архів. Польські колеги поділилися досвідом роботи з документальним масивом минулого. Зокрема, про долю архівів комуністичних спецслужб у сучасній Польщі, досвід їх розсекречення та доступу до них. Адже ці питання зараз є актуальним в Україні з огляду на необхідність передачі відомчих архівів радянських каральних органів до Українського інституту національної пам’яті.

 

Створюючи у грудні 1998 року Інститут національної пам’яті – Комісію з розслідування злочинів проти польського народу, польські законодавці мали на меті передусім реабілітувати жертв політичних репресій тоталітарного режиму, виявити винних у скоєнні таких злочинів та забезпечити доступ до документів каральних органів, які стосуються репресованих осіб.

 

Про те, як відтоді змінювалися правила, що регламентують управління архівами польських комуністичних спецслужб, розповів директор Бюро надання доступу і архівації документів ІНП доктор історії Рафал Леськевич: «Цей процес можна охарактеризувати як перехід від надмірної регламентації до спрощення і загального доступу до архівних документів».

 

 

Зараз кожен охочий має доступ до документів, які стосуються його особи, для чого можна прийти особисто, надіслати запит поштою, а для громадян інших держав - звернутися у польське консульство. Науковці та журналісти можуть користуватися всіма нетаємними документами. При цьому вони не мають узгоджувати відповідність запитуваних документів до теми дослідження і, відтак, ніхто не має підстави заборонити доступ до окремих даних.

 

Отже, за те, як будуть використані отримані дані, відповідає дослідник. Інформація про публічних осіб відкрита для всіх. Кого вважати такими - прописано в Законі про люстрацію.

 

До архівного фонду Інституту національної пам’яті увійшли документи, створені та нагромаджені органами державної безпеки і внутрішніх справ, прикордонниками, судами, прокуратурою, відділами тюремної служби та ін. Якщо всі течки з документами, що зберігаються в архіві ІНП, викласти в ряд, то їх довжина сягне 90 кілометрів.

 

Архів містить 840 тисяч мікрофільмів, 1900 відеофільмів, 1100 звукових файлів, 39 млн. фотографій, 10 кілометрів картотек. В електронному форматі зроблено 86 млн. одиниць описів документів. Документація комуністичних органів безпеки у цьому масиві становить  понад 80%. 

 

Керівник відділу з доступу до засекречених документів Агнешка Крашковська наголосила: "Інститут не може бути охоронцем таємниць комуністичної Польщі, бо це суперечило б його місії". ІНП має детально прописані інструкції щодо того, аби надавати користувачам максимум дозволеної законом інформації. 

 

Багато уваги присвятили ще одній нагальній для України темі - люстрації. У Польщі відповідний закон ухвалено 2007 року. Він активізував запотребованість даних, які містить архів ІНП. Адже саме інститут надає документи і виконує їх аналіз для проведення люстрації. Польське люстраційне законодавство зобов’язує публічних осіб пройти через процедуру люстрації: від президента країни, урядовців, парламентарів, депутатів місцевого самоврядування, суддів, прокурорів і адвокатів, ректорів вищих навчальних закладів до голів сільських рад - загалом 57 позицій.

 

Дотепер люстровано понад 20 тис. осіб. "Люстрація означає перевірку: чи інформація, надана людиною про себе і своє минуле, відповідає дійсному стану речей", – наголосив заступник директора Інституту національної пам’яті  Войцех Савицький. Тобто законом передбачене покарання у випадку, коли особа надала про себе неправдиві дані.

 

Також українська делегація відвідала Архів нових документів, який зберігає матеріали органів влади Польщі - загалом 33 км. Чимало документів мають відношення до України, як-от про співіснування католицької і греко-католицької церков, життя української громади у повоєнній Польщі. З 1979 року до архіву перейшли документи Польської робітничої партії.

 

"Треба пам'ятати, що у ті часи партія була надбудовою над усім і фактично керувала державою. Тому цінність тих документів дуже висока", – підкреслив директор Архіву нових документів Тадеуш Кравчак.

 

Він наголосив, що відповідальність за результат оприлюднення інформації остаточно покладається на дослідників. Адже, наприклад, у Архіві нових документів відвідувачі можуть вільно фотографувати документи своєю апаратурою, і працівники архіву не мають жодного впливу на подальшу долю цих копій. Між тим, дані з деяких матеріалів можливо використати проти осіб, про яких ідеться. Щоправда, висновок щодо доступу до найновіших документів щоразу робить директор архіву.

 

Завершився візит у Національному електронному архіві Республіки Польща, який зараз містить понад 15 мільйонів фотографій, 30 тисяч звукових записів 1919-2007 років, 2,4 тисячі фільмів 1928-1993 років. Там українські архівісти познайомилися із сучасною високопродуктивною технікою для оцифровування документів, дізналися про досвід колег щодо упорядкування і систем пошуку електронних документів.

 

Нагадаємо, що цього року відновлено вільний доступ до розсекречених у 2008—2010 роках документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КҐБ, які зберігаються в Архіві СБУ. Сталий доступ до цих матеріалів повинен бути гарантований кожному на виконання Законів України та Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів, яка як невід’ємну ознаку демократії передбачає обов’язкову можливість дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії. Для цього в Україні започатковується процес виведення історичних архівів з під-відання сучасних спецслужб. Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.