Саме до такого висновку мимоволі прийде будь-який громадянин України, який прочитає інформацію на офіційному веб-сайті Щорської районної ради під назвою «4 вересня 2015 року відбулася чергова 29-а сесія районної ради».

Там написано наступне: «Бурхливу реакцію депутатів і присутніх викликало обговорення звернення депутатів Щорської районної ради щодо виключення міста Щорс Чернігівської області з переліку населених пунктів України на перейменування. За пропозицією Президії сесії районної ради, звернення підтримали не тільки депутати, а і всі присутні в залі».

Під усіма присутніми, якщо правильно повідомлено, маються на увазі також і державні службовці: голова Щорської райдержадміністрації та обидва його заступники. Вони виступили проти вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Учасники сесії районної ради вважають, що Микола Олександрович Щорс, який у 1918-1919 роках командував червоногвардійським загоном, Богунським полком, 2-ю бригадою в складі Першої української радянської дивізії, потім 1-ю Уманською, 44-ю стрілецькими дивізіями Червоної армії російсько-більшовицького агресора проти Армії Української Народної Республіки та Української Держави, гідний шанування назвою міста сучасної незалежної держави Україна неподалік від російського кордону.

Як командир військових формувань і комендант захопленого більшовиками Києва у лютому 1919 року він несе відповідальність свої підлеглих за червоний терор і насильства проти цивільного населення.

Не будемо втягуватися у дискусію щодо твердження чималого числа істориків, що він загинув не від кулі противника під час бою, а від рук своїх – більшовиків, яким Щорс став заважати і виявився небезпечним.

Особливо привертає увагу інше: комуністичний режим, у той час на чолі з Йосипом Сталіним, після Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні, вирішив використати ім’я Щорса у своїх цілях для зміцнення влади. Так, у 1935 році місто Сновськ, де він народився, перейменовано у Щорс. Ідеологічний апарат тоталітарного СРСР доклав багато зусиль, задіяв чимало талановитих митців для створення міфу про більшовицького героя.

Проте, боротися проти власного народу, його незалежної держави, його армії у світі називається іншим терміном – колабораціонізмом. Так, Микола Щорс зробив свій власний трагічний вибір, який можливо намагався виправити, але не встиг.

Трагічну історію життя та діяльності Миколи Щорса треба вивчати, пам’ятати, робити належні висновки і засвоювати уроки. Такі уроки, які на майбутнє допоможуть уникати служіння ворогам України.

Проте, увічнювати пам’ять про Щорса в назві цілого міста, вулиць і пам’ятниках тощо є запереченням нашого майбутнього, нашої держави, права Українського народу бути господарем на своїй землі, пам’яті жертв комуністичного режиму.

Не так важливо, якими мотивами керувалися депутати і присутні на сесії Щорської районної ради, що голосували за звернення проти перейменування міста і проти повернення історичної назви.

Важливо, що вони свідомо чи несвідомо, мимоволі підіграли Російській Федерації на чолі з Путіним, яка веде проти нас війну, окупувала Крим і частину Донбасу. Це голосування – такий собі сигнал російському агресору, що війну вони ще не програли, що є примарна надія загарбати Україну, що на Чернігівщині їх чекають…

Закликаємо бути відповідальними за долю всієї країни і відмовитися від небезпечних для національної безпеки та оборони заяв і рішень.

Сергій Бутко, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області