Київ – У Будинку вчителя в Києві відбулося прощання з колишнім дисидентом і політв’язнем, філософом, правозахисником Євгеном Сверстюком. 

Віддати шану моральному орієнтирові українців прийшли сотні друзів і знайомих. Похоронили Євгена Сверстюка на Байковому кладовищі. Він помер 1 грудня у Києві від затяжної хвороби на 86-му році життя.

«Відійшов у вічність той, хто не повинен був відходити ніколи. Хто мав бути з нами завжди», – говорять між собою друзі Євгена Сверстюка. У Будинку вчителя, де відбувалось громадське прощання з українським дисидентом, літературознавцем, філософом, вони вишикувались у нескінченну чергу, аби віддати йому останню шану.

Директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович пригадує, що вперше про Євгена Сверстюка почув у 9 класі, коли до рук потрапив вірш Редьярда Кіплінга «If» («Якщо») у його перекладі.

«Цей вірш так сильно прозвучав українською не тому, що Сверстюк був геніальним поетом, а тому, що він цей вірш перепустив через своє життя, він став втіленням того, що сказано в цьому житті, він став людиною з великої букви», – зазначив В’ятрович.

Роль Євгена Сверстюка Володимир В’ятрович бачить як приклад, що надихав і показував: можна не зламатися під тиском влади, під її лестощами і нагородами. Ілюстрацією до цього є історія, коли до 80-річчя Сверстюку вирішили присвоїти звання Героя України, втім, дізнавшись про це, Євген Сверстюк обурено вигукнув: «Вони що, хочуть, щоб я замовк? Ніколи! Не дочекаються!»

Сверстюк посідав високе місце, котре тепер звільнилося – Овсієнко

На похорон близького друга колишній політв’язень, публіцист, історик дисидентського руху Василь Овсієнко приніс з собою автобіографічне інтерв’ю Євгена Сверстюка під назвою «Портрет на осінньому плесі», яке записав наприкінці 1999 року. Василь Овсієнко пригадує: розмову записували близько 10 годин. 

 «Він розказав усю свою біографію у деталях і про інших людей. Це читається дуже цікаво, це детектив. Коли чуєш, що Сверстюк говорить, завжди хочеться до нього прислухатись, бо це джерело мудрості. Якось він сказав про Стуса, що той займає високе вакантне місце, де в нього немає конкурентів. Отак і в Сверстюка. Він займає високе місце, котре тепер звільнилося і я не знаю людини, котра могла б його замінити», – каже Овсієнко.

Євген Сверстюк та Василь Овсієнко на презентації книги «Василь Стус: Поет і Громадянин. Книга спогадів та роздумів», Київ, 20 серпня 2013 року

Навіть у дуже складних ситуаціях він зберігав рівновагу духу – Гудзяк

До останньої хвилини свого життя Євген Сверстюк залишався в строю. Він став гірше почуватися ще на початку осені. Проте не припиняв активної роботи. У вересні поїхав на Львівський книжковий форум, наприкінці жовтня – до Туреччини, по святих місцях, виступав на урочистостях з нагоди 25-річчя свободи Української греко-католицької церкви і навіть продовжував працювати над газетою «Наша віра», редактором якої він був з 1989 року. Останній номер газети він вичитував, вже будучи у лікарні.

 «Весь цей час, навіть у дуже складних ситуаціях, він зберігав рівновагу духу. А все тому, що його життєве кредо, його громадянська позиція була основана на Божих істинах. Це була глибоковіруюча людина, моральний камертон українського народу, джерело спокою і миру. Він мав особливу автентику, був правдивий. Не лише перебував у середовищі, але й випереджував його. Вже 50 років тому він стояв на позиціях, до яких ми поволеньки доходимо цілим народом. Я думаю, що він свою авангардну роль виконав. Тепер час іншим перебирати естафету», – характеризує ректор Українського католицького університету, владика Борис Гудзяк.

Євгена Сверстюка поховали на Байковому кладовищі, недалеко від місця поховання Олекси Тихого, Юрія Литвина та Василя Стуса.

Вже до кінця року Україна побачить дві книги Євгена Сверстюка: спогади про  близьких йому людей та мемуари, під  назвою «Невже то я?».

Джерело: Радіо Свобода