Протягом тижня, 24 – 30 січня 2016 року  делегація Українського інституту національної пам'яті вивчала досвід польських колег з Instytut Pamięci Narodowej (ІPN).

Поїздка відбулася на запрошення IPN Польщі та завдяки співфінансуванню та співорганізації наших друзів зі STUDY TOURS TO POLAND. Програма візиту була розрахована на зацікавлених у популяризації історії та організації освітніх проектів.

Делегація Українського інституту національної пам'яті біля головного корпусу IPN у Варшаві.

Щоденні воркшопи, лекції та семінари продемонстрували різноплановість напрямів діяльності IPN, якому виповнюється 15 років. За цей час наші колеги  досягли неабиякого успіху і популярності серед поляків. Соціологічні опитування, за якими IPN займає третє місце, засвідчують високий рівень довіри суспільства до інституту. Більше довіри має лише військо та церква. В деяких регіонах інститут національної пам'яті поступається судам. Такі результати якнайкраще демонструють ефективність роботи коллективу IPN. Про це говорив Голова Інституту Лукаш Камінскі. Під час зустрічі він ділився здобутками інституту протягом 15 років та його перспективами.

З Головою IPN Лукашем Камінскі.

Польща визнала тотожність комуністичного та нацистського тоталітарних режимів. Відтак за законом про IPN, працювати в установі заборонено народженим до 1972 року і тим, хто співпрацював з радянськими спецслужбами. Для перевірки таких даних при інституті функціонують люстраційне та архівне бюро. В архівах зберігається понад 90 км актів комуністичної доби.  Фахівці з інституту досліджують та оприлюднюють факти злочинів комуністичного та нацистського режимів проти поляків.

Такий плакат проводжає відвідувачів музейної експозиції Центру документації депортації мешканців Верхньої Сілезії до СРСР у 1945 році.

Наскрізною тезою наукових та освітніх проектів є твердження про те, що той день, коли поляки забудуть про тоталітаризм стане першим днем його повернення.  Популяризацією історії, крім  IPN у Варшаві, займаються 11 регіональних відділів Бюро освіти. Через ці відділи реалізуються різноманітні освітні проекти для школярів, студентів та дорослих.

Одним з пріоритетів інституту  є видавнича справа. Крім великої кількості книжок інститут видає популярний журнал «Pamiec.pl», 3 наукові часописи, архівні каталоги, брошури, буклети, каталоги виставок, дитячі книжки та настільні ігри.  Розмах у цій справі настільки великий, що дозволяє IPN мати власну книгарню.

Популяризація історії здійснюється нетиповими методами: забіги, «Біжи для пам’яті», в яких беруть участь по 10 тис. людей; історичні пікніки; брошури з серії «Прокляті солдати» (учасники антикомуністичного підпілля) та «Патрони наших вулиць», які волонтери розносять по поштових скриньках; телевізійне шоу; проект «90 секунд в історії», який спрямований на транслювання  історичного календаря на моніторах у громадському транспорті.

Під час навчальної зустрічі  у Бюро публічної освіти INP.  Каміла Сахновска розповідає про освітні проекти INP.

Окрім майстер-класів і лекцій, поїздка також мала значну екскурсійну програму. Наші співробітники побували в декількох сучасних наративних музеях Варшави і Катовіц та мали зустрічі із представниками освітніх відділів цих музеїв.

Музей історії польських євреїв, який має розповсюджену назву Polin у Варшаві. Розташований на місці гетто яке існувало у часи нацистської окупації. На івриті «полін» означає «залишайся тут». Колись, у далекому середньовіччі євреї, після виснажливих блукань прийшли на цю землю і залишились.

Експозиційна зала музею Полін.

Біблійна легенда про те, як як під час виходу євреїв з Єгипту води Червоного моря розступилися втілена у ансамблі будівлі музею. Всередині стіни пісочного кольору нагадують хвилі, які пропускають відвідувачів.

Під експозицію тут використовується понад 4 тис. м. кв. А загальна площа музею складає майже 13 тис. м. кв. Музей має освітній центр з дитячим майданчиком для найменших діток. Тут реалізовуються різноманітні освітні програми, розраховані на різні вікові категорії. Вагоме місце в цих програмах займає залучення школярів, студентів та дорослих, а також цілі родини.

Музей Варшавського повстання розташований у приміщенні колишньої трамвайної електростанції у Варшаві. Відкрився для відвідувачів у 2004 році і має понад 30 тис. експонатів. Варшавське повстання у 1944-му підняли вояки Армії Крайової проти нацистського режиму. Вони хотіли відновити некомуністичну Польщу напередодні приходу сюди Червоної Армії, яка наступала. Але у зв'язку з цими подіями наступ було зупинено, щоб дати можливість німцям придушити опір. Повстання тривало 63 дні і мало трагічні наслідки. Нацисти знищили від 150 до 200 тисяч мирних жителів міста та понад 10 тисяч повстанців. Під час відступу Вермахтом  знищено практично усю Варшаву. Методично  висаджувалися у повітря цілі  квартали, разом з жителями. Коли у Варшаву зайшли червоноармійці, то від міста залишилися суцільні руїни.

Музей інтерактивний, наповнений мультимедіа. Спрямований на те, аби кожен відчув себе очевидцем тих трагічних та героїчних подій польського народу. Освітлення, специфічні звуки, бруківка на підлозі, декорації тогочасних будинків, каналізаційні тонелі, якими можна спробувати пересуватись – усе впливає на відчуття тогочасної реальності. В якийсь момент втрачаєш розуміння того, де насправді знаходишся. Складається враження, що потрапляєш у Варшаву 1944 року.

На стінах висить відривний календар, в якому по днях розписані події Повстання. Відвідувачі можуть зривати листки та відтворювати  в уяві, що  відбувалося у ті дні. Експозиція сформована так, щоб найменші відвідувачі не бачили сцен насилля на фото та відео. До прикладу фото можуть розміщуватись всередині кам'яного колодязя. Дорослі, нахилившись продивляються на моніторі фотографії, а дитина до них не дотягнеться. Теж стосується вмонтованих у стіну на рівні очей дорослої людини  камер для перегляду відео. 

При музеї також працює освітній центр.  

Під час перебування у Катовіцах нас люб'язно зустрічав директор Катовіцького відділу ІРN др. Анджей Шнайдер.

З Анджеєм Шнайдером біля стилізованого вагону, в якому перевозили депортованих з Сілезії гірників до СРСР у 1945 році. 

Це місто розташоване у Верхній Сілезії і має регіональні особливості та промислову своєрідність. Здавна у Катовіцах видобували вуголь, тож тут розташовані найбільші у Польщі копальні. У цих місцях 1981-го відбувся страйк шахтарів проти комуністичної влади, яка забороняла діяльність опозиційної незалежної профспілки «Солідарність». 13 грудня 1981 року місцева комуністична влада запровадили військовий стан. Почалися арешти активістів «Солідарності». Після того, як спецслужби затримали керівника профспілки копальні «Вуєк» Яна Людвічека, шахтарі почали протест. На придушення якого влада кинула спецпідрозділи поліції, водомети, бронетранспортери і танки. Проти гірників спецпризначенці застосовували вогнепальну зброю, внаслідок чого дев'ятеро шахтарів загинуло, чимало людей отримали серйозні поранення. Нині на місці кривавих подій розташований музей Пам'яті Копальня Вуєк та пам'ятник полеглим за свободу шахтарям. Делегація УІНПу запалила свічки пам'яті  на місці спротиву гірниками комуністичному режимові.

Екскурсовод музею "палата Пам'яті Копальня вуєк", який брав участь у страйку гірників 1981 року.

Також українська делегація вшанувала пам'ять борців за незалежність Польщі на цвинтарі Повонзки.

Могили воїнів армії УНР, похованих на православному цвинтарі на Волі (Варшава). 

Плідною виявилася зустріч із представниками української громади у Польщі. Разом з Юрієм Рейтом – колишнім головою Об'єднання українців Польщі вшанували пам'ять українських героїв, які полягли за Україну і поховані на православному цвинтарі на Волі. 

Наталя Слобожаніна.